Артель “Керамік” – частина історії Полонського заводу художньої кераміки між 1927 і 1956 роками. Мала пластика цього періоду славиться у всьому світі. Фігурки відображають історію та культуру країни, дарують естетичну насолоду їх власнику, вважаються непоганим фінансовим вкладенням.
Історія
У 1890-х роках підприємець Мойсей Брічкін заснував фарфорову фабрику у містечку Полонне. Околиці славилися каоліновою глиною, необхідними виробництва тонкостінної кераміки. Основу асортименту складали скульптури, тому підприємство прозвали «Ляльковим заводом Брічкіна». На початку 20 століття цехи були частково зруйновані через військові дії. Випуск декоративних виробів та малої пластики відновили у роки НЕПу.
З 1927 року підприємство почало називатися артіль «Керамік». Господар підприємства у 1925 році вступив у кооператив кустарів-одинаків і став бригадиром. Але працівники усунули Брічкіна з посади, його місце зайняв Дем’ян Ротальський. До асортименту увійшли зразки, що відповідали духу часу. Вони були присвячені різноманітним професіям, героям творів Пушкіна, Гоголя, Шевченка.
Артель була позбавлена державного фінансування. Сировину брали на найближчому фаянсовому заводі, через брак фарб випускали білі фігурки в бісквіті. До 1941 року заводі працювало 27 працівників, асортимент розширився до 7 десятків найменувань. Виробів того періоду майже не збереглося.
Під час Другої світової війни на підприємстві виготовляли посуд для повсякденного використання. Лише 1947 року повернулися до випуску художніх виробів. Обладнання та цехи занепали, вимагали модернізації, до якої почали 1949 року. Паралельно відновили випуск малої пластики із порцеляни. Особливу популярність мали сюжети до казок Пушкіна, тема щасливого дитинства, народні мотиви. Для полонської порцеляни цього періоду характерні ніжні кольори, переважання блакитних відтінків, відсутність глазурі. Більшість статуеток створювали в бісквіті, розписували солями.
1951 року корпуси відновили, модернізували частину обладнання. До артілі прийшли молоді художники — випускники київських та одеських професійних училищ. Продукція стала вишуканою та витонченою,такою, що не поступалася за якістю дореволюційним зразкам.
З 1952 з’явилася технічна можливість глазурувати половину виробів. Окремі фрагменти розпису стали виконувати соковитими квітами.
У 1956 році артілі «Керамік» зробили державною та перейменували на Полонський завод художньої кераміки (Полонський ЗКГ). Асортимент розширився, кількість працівників побільшало. У 1980-х роках ЗХК разом із Полонським фарфоровим заводом став частиною виробничого об’єднання «Порцеляна». Виробництво закрилося у другій половині 2000-х років.
Продукція
У серії «щасливе дитинство» хлопчики та дівчатка зображені у побутових ситуаціях. Вони навчаються, спілкуються, граються зі своїми вихованцями. Наприклад, скульптура «Перша буква» присвячена навчанню грамоти. Мама вчить доньку читати, розкривши перед нею буквар. Риси обличчя, волосся, деякі деталі одягу опрацьовані кольором.
Популярність набула і тема спорту. На «Кераміці» створили знамениту скульптуру «Ковзанярка Скобликова». Лідія Павлівна Скобликова, яка отримала прізвисько “Уральська блискавка”, стала 6-кратною олімпійською чемпіонкою.
Випускалися композиції з літературних творів: «Казка про рибалку та рибку», «Ріпка», «Іван Царевич», «Гасподиня мідної гори». Майстри виготовляли штофи із місцевим колоритом, скульптури. Зображали народні танці, характерні побутові сцени. Наприклад, знаменита композиція «Травнева ніч» В. Щербини: закохана парочка у національних костюмах. Виріб асоціюється у багатьох із твором Н.В. Гоголя «Вечори на хуторі поблизу Диканьки», тому робота має другу назву — «Вакула і Оксана».
Клеймо артілі «Керамік»
