Балабанівська експериментальна фабрика запам’яталася переважно колекціонерам сірникових коробок і випущених для них етикеток. Втім, і для звичайного жителя СРСР епохи застою продукція з Балабанового явно виділялася серед сірникових фабрик, які постачали товар на внутрішній ринок. Поки більшість робила на сірниках головки звичного темно-коричневого кольору, Балабанівська фабрика випускала сірники із яскраво-зеленими головками.
Історія Балабанівської сірникової фабрики
Наказ по Головному управлінню сірникової промисловості Мінлісбумпрому СРСР реквізував біля тресту «Ростопмаш» недобудовану будівлю, яка постраждала під час війни. За планами тут мала розміститися нова сірникова фабрика. Будівництво розпочали у 1950 році, відновлювальні роботи завершили у 1951-му, а ще через рік запустили цех літографії, звідки по всій країні планували розсилати етикетки для сірникових коробок. На той момент більшість коробок робили із фанерного шпону. Поверх їх обклеювали темно-синім папером. Місце розриву паперу на одній із широких сторін коробку закривали барвистою етикеткою.
У 1953 році ще тільки закінчили будівництво підсобних та технічних приміщень, а цех літографії вже працював на повну силу. Тут працювали не лише друкарі, а й команда художників, завданням яких було розробка оформлення етикеток. Сірникову етикетку не дарма порівнювали із мініатюрним агітаційним плакатом. До малюнка ставилися з усією серйозністю, а фінальний варіант проходив цілу низку художніх порад.
Повноцінно виробництво запустили лише 1954 року, коли звідси почали йти не лише етикетки, а й самі сірникові коробки, наповнені сірниками. Підприємство отримало назву «Балабанівська експериментальна фабрика». За рік крім стандартних коробок художня майстерня запропонувала на суд публіки перший сувенірний набір та кабінетні сірники. Сувенірні набори Балабанівської фабрики експонувалися на Всесвітній виставці Брюсселі (1958 р.).
Друга половина 1950-х років. виправдала слово «експериментальна» в назві фабрики, оскільки тут експериментували з подачею сірників на ринок. Наприклад, був запозичений досвід Московської фабрики з випуску сірників-книжок із картону. В 1956 тут з’явилася серія подібних сірників з портретами знаменитих російських письменників. Мабуть, експеримент визнали невдалим, оскільки цей формат тут не випускали. На фабриці діяла центральна науково-дослідна лабораторія сірникової промисловості. До 1960 тут освоїли виробництво запасних частин до сірникового обладнання, для чого спочатку задіяли місцеві майстерні, а потім вибудували цілий цех металообробки.
У 1964 році розпочав роботу новий фанерний цех, а саму фабрику відвели у відомство Всесоюзного науково-дослідного інституту деревообробної промисловості, після чого на ній почалися різноманітні дослідження, що сприяли розвитку фанерної, сірникової та деревообробної галузей народного господарства. Основне завдання – сірники – теж не забуто. Незважаючи на наявність кількох сірникових фабрик цей товар був часом у великому дефіциті. Тому фабрику посилюють новим сірниковим цехом, куди завозять прогресивне обладнання зі Швеції. Завдяки цьому в 1973 році тут починається масштабне виробництво сірників, щорічний обсяг якого становить мільйон умовних ящиків (умовний ящик дорівнює півмільйону сірників).
Паралельно на фабриці ведеться будівництво цех деревоволокнистих плит і лінії волокнистих стружкових плит. Хоча ця частина фабрики і не запрацювала на повну потужність, тому що виробничу площу віддали черговим сірниковим цехам (до 1984 тут розмістили ще п’ять ліній з виробництва сірників), згодом дане обладнання врятувало підприємство.
З 1977 шпон пішов в історію, а сірникові коробки стали робити з картону. З цього моменту масове виробництво Балабанівської сірникової фабрики померло для філуменістів, оскільки етикетки таких коробок більше не потрібні. Необхідну інформацію друкували просто на картоні. Оформлення стандартизувалося, розрізняючись лише за кольором. Проте малими тиражами продовжився випуск сувенірних наборів та різних видів сірників: мисливських, вітрових, господарських. За обсягом продукції 1980-ті роки фабрика ввійшла до найбільших європейських виробників сірників.
Крім того, для колекціонерів продовжувався випуск спеціалізованих наборів сірникових етикеток. Це міг бути комплект із 28 штук великої серії, розробленої для сувенірного набору, або добірка із сотні етикеток на різні теми. Однак у 1900-х роках інтерес до колекціонування різко впав разом із платоспроможністю росіян, а для масового випуску етикетки не були потрібні. Тому цех літографії зайнявся замовленнями, які вже не належали до сірників. До 1999 року кількість робітників у цеху скоротилася на порядок. Саму ж фабрику на той час перейменували на ЗАТ «Плитспичпром».
Сам же сірникова коробка з мініатюрного плаката перетворилася на рекламний майданчик. Замість художнього сюжету на коробці почали з’являтися логотипи фірм, назви готелів, контактні телефони. Працювали тут і за індивідуальними проектами, друкуючи портрети замовників на коробках, що становлять приватні сувенірні набори. Прибуток від сірників стала грати мізерну роль загальному грошовому обороті, отриманому від деревообробки. Тому з 2013 року сірники тут більше не випускають. Проте бренд «Балабанівські сірники» зберігся і використовується досі сірниковими фабриками, що входять до холдингу ОСК.
