Білоруське оптико-механічне об’єднання – це виробничий комплекс, створений рамках розвитку оптико-механічної промисловості Радянського Союзу. Його основою став Мінський механічний завод імені С.І. Вавілова. Колекціонерам продукція БілОМО здебільшого знайома у межах численних моделей радянських фотоапаратів, рідкісні позиції яких нині шалено розшукуються поціновувачами.
Історія БілОМО
Будівництво Мінського механічного заводу стартувало 1954 року. Хоча воно велося прискореними темпами, процес тривав три роки, тому датою заснування підприємства вважається 1957 рік. Випуск продукції почався ще до введення в дію основних виробничих ліній. Поки доробляли заводські корпуси, у тимчасових майстернях вже працювала. Незважаючи на майже польові умови, колектив встиг видати чверть сотні верстатів по роботі з оптичними деталями та 20 000 фотоапаратів.
За добрі показники у 1960 році заводу присвоєно ім’я академіка Сергія Івановича Вавілова – засновника радянської наукової школи фізичної оптики. У ці роки завод розростався та вдосконалювався. Збільшувалася кількість позицій продукції та кількість заводських корпусів. На завод з усієї країни прибували кваліфіковані спеціалісти, оскільки планувався випуск низки виробів оборонного комплексу Радянського Союзу. Після запуску підприємства на повну потужність у Мінську розпочалося виробництво оптичних прицілів, фотограмметричної техніки та аерофотокамер топографічного призначення.
Трудовий колектив як втілював передові розробки, а й сам розробляв оптичні вироби. Конструкторські здобутки призвели до того, що підприємство переросло рівень окремого заводу. Рішенням уряду 1971 року Мінський механічний завод стає основою Білоруського оптико-механічного об’єднання (БілОМО). У ринкові часи білоруським фахівцям вдалося створити спільні підприємства з німцями з випуску високоточних оптичних виробів (Цейсс-БілОМО) та італійцями з випуску освітлювальної техніки (БілОМО-Коемар)
2011 року на базі ММЗ імені С.І. Вавілова створюється повноцінний холдинг (об’єднання материнської компанії та дрібніших дочірніх компаній, що знаходяться під її контролем). Тепер це універсальне багатопрофільне об’єднання, у складі якого «Зеніт-БілОМО», Рогачівський завод «Діапроектор», Жлобинський завод «Світло», завод «Оптик» у місті Ліда та НТЦ ЛЕМТ «БілОМО». Головним напрямом компанії залишається промислова оптика і все, що пов’язано з нею. Фахівці ВАТ «Білоруське оптико-механічне об’єднання» зайняті створенням та серійним випуском оптико-електронних та оптико-механічних, а також лазерних приладів та систем.
Фотоапаратура БілОМО
Першою моделлю фотоапаратів Мінського механічного заводу стала повоєнна «Зміна», документацію на яку Мінськ отримав від ЛОМО, де вона також випускалася. Крім того, спочатку з Ленінграда постачалися і об’єктиви. Це малоформатний шкальний фотоапарат у корпусі з бакеліту зі знімною задньою стінкою. «Зміна» позиціонувалася в якості техніки фотографа-початківця. З 1962 року Мінськ перейшов на випуск власного фотоапарата, параметрами схожого зі «Зміною і названий «Весна».
У другій половині 1960-х років. на ММЗ починають освоювати випуск напівформатних фотоапаратів, першими з яких стало сімейство Чайка. Їхній випуск тривав до 1974 року. Велике поширення вони не набули, тому що їх характеристики були схожі з тією ж «Зміною», а ось ціну на них ставили набагато вище. Проте тільки модель «Чайка-2» була випущена в мільйон з чвертю екземплярів.
Інша доля була у напівформатного фотоапарата «Агат-18», тому що в 1987 році він коштував всього 19 рублів, що цілком підходило для фотолюбителів, яким він і призначався. Щоправда, великим недоліком конструкції була відповідність певній діафрагмі конкретного значення витримки. Змінити це співвідношення було неможливо. За наявності спалаху її підключали через центральний синхроконтакт.
Найпростіші середньоформатні фотоапарати БілОМО складалися з моделей «Школяр» та «Етюд». Ціна їх була менше десяти карбованців, і багато хто вважав їх не повноцінною технікою, а іграшками. Тим більше, що всередину була потрібна широка 60-мм плівка.
Нове покоління малоформатних шкальних фотоапаратів отримало назву «Вілія». Змінити поєднання «витримка-діафрагма» у них теж не можна було. Спочатку запустили в серію модель “Вілія-авто”, а потім до неї додали “Вілію” без експонометра з ручною установкою експозиції.
Обидві моделі випустили загальною кількістю три мільйони. Далі “Вілію-авто” перетворили на “Силует-електро”, а потім хотіли повернутися до первісної назви “Вілія-ЕЕ”, але в результаті завершальна позиція цього сімейства отримала назву “Оріон-ЕЕ”.
Шкальний фотоапарат “Силует-електро” переродився в “Силует-автомат”. Те, що перед нами прогресивніша техніка, говорив уже стильний металевий корпус. А фахівець миттю зауважував, що апарат укомплектований «Індустар-92» – більш світлосильним об’єктивом. Коштував «Силует-автомат» спочатку вдвічі дорожче за попередника, а потім – у півтора.
Розроблений у Красногорську фотоапарат «Зеніт» із середини 1970-х років випускався і БілОМО, але не ММЗ, а оптико-механічним заводом у місті Вілейка, який згодом отримав ім’я «Зеніт». Найбільш масовою моделлю вважають “Зеніт-Е”. Загальна кількість апаратів, зроблених у Красногорську та Вілейці понад вісім мільйонів. Для однооб’єктивних дзеркальних фотоапаратів це схоже на світовий рекорд.
«Вілію» у Мінську у 1980-ті рр. змінило сімейство “Елікон”. Починаючи з третьої моделі, апарати комплектувалися вбудованим спалахом. Від спалаху відмовилися тільки в «Еліконі-535», який став останнім фотоапаратом, сконструйованим БілОМО і завершивши його еру повноцінної фототехніки.
Логотип Біломо
- ММЗ імені С.І. Вавілова – керуюча компанія холдингу «БілОМО»
- «Зеніт-БілОМО»
- Рогачівський завод «Діапроектор»
- Жлобинський завод «Світло» (один із товарних знаків)
- Унітарне підприємство НТЦ «ЛЕМТ» БілОМО
- Завод «Оптік»
