Бориславський фарфор

За радянських часів, незважаючи на велику кількість порцеляни та фаянсу, виставленого на вітринах господарських магазинів, жителі срср намагалися добути імпортний посуд. Сервізи з НДР, Польщі та Чехословаччини дарували якийсь ореол обраності, дотик до іншого, закордонного світу, майже паралельного простору, потрапити куди міг далеко не кожен.

Але відкрилися кордони, і за кілька десятків років усе змінилося. Тепер громадяни розшукують старий радянський посуд, старанно розглядаючи напівстерті клейма, ніби сподіваючись ухопити шматочок тих теплих, але назавжди минулих днів. Серед розсипів посуду часто трапляються вироби з українського Борислава.

Історія Бориславського фарфорового заводу

Після другої світової війни підприємства України були зруйновані та пограбовані окупантами. На відновлення народного господарства знадобилося чимало років. Але паралельно з поновленням діяльності колишніх підприємств уряд опрацьовував питання про будівництво нових заводів та фабрик. Тож у 1962-1967 рр. в Україні запланували введення в експлуатацію нових фарфорових заводів, кожен із яких щороку видавав би по три мільйони виробів. Їх збудували у Полтаві, Сумах, Тернополі, Бориславі та Синельниковому.

Два населені пункти з них територіально належали до Західної України – обласного центру Тернопіль та невеликого міста Борислава у Львівській області. Між ними одразу розпочалося негласне творче суперництво. Бориславський фарфоровий завод було відкрито 1964 року. І в його цехах, і в Тернополі виготовляли великий обсяг посуду,-  продукція постачалася в різні міста Радянського Союзу.

Крім масових предметів, надходили замовлення за виготовлення ексклюзивних виробів, в основному, для участі в міжнародних виставках.

Незважаючи на те, що більшість обсягу продукції представляла столові комплекти для підприємств громадського харчування, в Бориславі робили й інші предмети. Наприклад, велику популярність мали дитячі гуртки з яскравими малюнками («Курчата», «Дівчинка з парасолькою» та ін.).

У пізній період Бориславський фарфоровий завод прославився тим, що його директор, який очолював підприємство у 1980-1984 рр., був наймолодшим на той час серед керівників фарфорово-фаянсової галузі у всьому Радянському Союзі. У передолімпійські роки у Бориславі випускають кухоль з емблемою Олімпіади-80, обрамленої яскравими квітами, а серед численного загону Олімпійських Ведмедиків є бориславський. Дуже незвичайною вийшла олівниця «Щурик з мишками», випущена в 1983 році до наступного року Щура.

Пострадянський період приніс нищівне падіння попиту на українську порцеляну та різке зниження обсягу випуску виробів у всіх напрямках.

2002 року підприємство закривається, але за два роки починає працювати під маркою ЗАТ «Фарфор». Планується випуск широкого асортименту фарфорових та фаянсових виробів від масового посуду до декоративних предметів. Але вступ України до СОТ та нашестя дешевої імпортної порцеляни призвело до остаточного закриття заводу.

Майстри Бориславського порцелянового заводу

Помітною фігурою на підприємстві, який щойно відкрився, став художник по фарфору Василь Єфремович Ковальчук, який до цього сім років відпрацював на Баранівському заводі.

Прибувши до Борислава, Ковальчук закохався в природу Карпат і багато подорожував, збираючи матеріали з прикладного мистецтва України, які пізніше виявилися в його роботах. «Я не люблю бездумно копіювати», – пояснював Ковальчук запропоновані ним сильно стилізовані рослинні орнаменти.

Василь Єфремович багато експериментував, поєднуючи солі (підглазурні барвники) із кобальтом та золотом, щоб отримати раніше небачений метод розпису. Саме ним у Бориславі створено чайні сервізи «Карпати» та «Галичанка» та низку кавових сервізів, що включають такі позиції, як «Марічка», «Прикарпатський», «Едельвейс» та «Тісса».

Деякі варіанти подарункового набору «Куманець» виявилися настільки популярними, що були скопійовані іншими заводами. У Бориславі Василь Єфремович пропрацював теж сім років, а потім його запросили на посаду головного художника піднімати з нуля Дружківський фарфоровий завод, що тільки що відкрився.

Іншим визнаним майстром Бориславського фарфорового заводу став Петро Вакулович Щербонос. Славу йому принесла пара ваз “Лісова пісня”, яку він створив у 1971 році.

У той рік республіка святкувала віковий ювілей від дня народження Лесі Українки. На республіканській ювілейній художній виставці «1871 – 1971», що проходила у Києві, експонувалися й вази Щербоноса. Як заявляв сам автор, вони присвячені оспівуванню краси людських взаємин, пориву на щастя, незбагненну силу великої любові. А чайний сервіз «Зелені шати», створений ним у 1972 році, виявився навіть представленим у складі набору художніх листівок.

Бориславський порцеляновий завод. Каталог клейм за роками