Булава – це старовинна зброя з ударно-дробною силою, різновиди якої відомі з часів палеоліту. Точне походження булави не вдалося встановити, але поширення даного виду зброї на територіях древніх і ранньосередньовічних держав було широким і включало Європу, Близький та Середній Схід та частину Африки.
Про час і місце появи слова «булава» у ряді давньоруських термінів, що позначали зброю, дослідники не мають єдиної думки.
Попередницями булави були дубини та палиці.
Дубини та палиці
Про наявність дубин у давньоруському війську відомо лише з письмових джерел, археологічних знахідок виявити не вдалося. Згадка про дубини зустрічається в працях східного історика X століття Ібн-Міскавейха, який повідомляв, що піхота русів використовувала дубини, що прикріплюються до пояса. Російські літописи X-XIII століть не робили особливої різниці між дубинами та палицями; їх називали також ослопами, рогдицями, хлудами. У бою дубини використовувалися для удару по супротивнику на близькій відстані або для метання в супротивника.
Палиці являли собою вдосконалений вид дубин. Саме слово «палиця» вказує на її походження від палиці, дубини.
Палиці часто застосовувалися ополченням як підручними засобами бою з противником. Палиця відрізнялася від простої палиці наявністю потовщеного кінця. Зазвичай палиці мали коротку рукоятку, але був і варіант з довгою рукояткою (ослоп), яким можна було збити вершника з ніг.
Палиця часто згадувалась у билинах; епітети “булатна” або “мідна” по відношенню до палиці дозволяють ототожнити її з булавою і назвати її перехідною формою зброї від кийку до булави.
Зазвичай палиця робилася з цілісного шматка дерева, що часто обмотується шкірою. Для посилення бойової сили зброї на кінці робилися розрізи, куди вставлялися гострі камені чи шипи. Вага палиці коливалася від 3 до 12 кілограмів; а довжина ручки – від 60 до 120 сантиметрів. Тяжкими палицями могли користуватися лише воїни, які мали велику фізичну силу; невеликі палиці носилися на петлі на зап’ясті ратника.
Булави
На Русі булави з’явилися у ХІ столітті; швидше за все вони прийшли з азіатського Південного Сходу. У XII-XIII століттях булави набули великого поширення, про що свідчать численні археологічні знахідки та дані про появу майстерень з відливання булав.
Булавами, необхідними під час рукопашного бою, озброювалися як піші, і кінні ратники. Прості у виготовленні, що складаються лише з двох частин – навершя і рукояті, легкі по вазі (приблизно 200-300 грамів), зручні у бою, булави не вимагали особливої підготовки їх використання і кілька століть входили до арсеналу необхідних засобів озброєння війська.
У науковому плані систематизація знайдених на розкопках булав довгий час не проводилася: матеріал накопичувався, описувався, але в галузі складання каталогів робилися лише перші кроки. Першим вченим, хто систематизував знахідки та визначив підстави для їх каталогізації, був А.М. Кирпичников (1929-2020), визнаний авторитет у галузі зброєзнавства.
Критерієм розподілу булав за основними типами стало навершя (головка) – верхня потовщена частина булави. Залежно від особливостей навершя, і навіть від хронологічної послідовності появи різних видів, А.М. Кирпичников виділив 6 типів булав, які можна розділити на дві групи: булави з пірамідальними навершками та булави з кулястими навершями.
Булави з пірамідальними навершями (Типи I-IV)
Тип 1. Булави з навершям у формі куба із шипами
На думку А.М. Кирпичникова, наверша з шипами у булав відтворювали конструкцію палиці з шипами на кінці. Булави даного типу належали до найдавнішого виду, виявленого біля давньоруських поселень, датованих XI століттям.
Вважається, що у ХІ столітті булави були зброєю знаті. Матеріали виготовлення навершей включали залізо і бронзу, які виявлення на південних землях Русі (Тверська губернія) свідчило про проникненні цього зброї південноросійськими шляхами. На вершині, що мав форму куба, хрестоподібно розташовувалися чотири шипи.
Різновидом цього типу наверш А.М. Кирпичников вважав поширені в XII-XIII століттях бронзові литі головки складної форми, порожнина яких посилення удару заповнювалася свинцем. Вага таких наверш досягала 200-300 грамів; вони кріпилися до ручки довжиною 50-60 сантиметрів. Наверші, деякі з яких були позолоченими, мали від 4 до 12 пірамідальних виступів, що збільшувало площу удару.
Тип 2. Булави з навершям у вигляді куба зі зрізаними кутами
Цей тип булав є спрощеною формою булав Типу 1 – шипи тут були відсутні, а ріжуча форма навершия досягалася рахунок виступів як пірамід, утворених перетином бічних поверхонь.
Більшість виявлених біля Русі знахідок було з заліза; знахідки датувалися XII-XIII століттями. Територія їхнього найбільшого поширення – південноруські міста, загиблі під час монгольської навали, але виявлено вони й у Новгороді, у Москві поблизу Костроми.
Спрощена форма кубовидного навершая привела вчених до думки, що булави даного типу були приналежністю не тільки знаті, а й простих воїнів з-поміж городян і селян, в арсеналі озброєння яких була дешевша зброя, виготовлена із заліза. Ця думка підтверджується простотою обробки зброї.
Булави з бронзовими головками, як вважають дослідники, належали значним соціальним верствам. Це підтверджується місцями їх виявлення: бронзові наверши були знайдені у похованні знатного воїна, у житлах феодала, заможного ремісника та старшого дружинника.
Тип 3. Булави з 4-5 бічними шипами, з 8 (або великим числом) виступами або без виступів, з великою кількістю опуклостей
Булави даного типу свідчать про різноманітність давньоруської зброї, яка була поширена як у південних територіях Русі, так і в північних, та про розвиток бронзолітійної справи у XII-XIII століттях.
Виявлені у Києві та біля села Городище майстерні дозволили дійти висновку про вдосконалення виду наверш: майстерні майстри для забезпечення зброї великою кількістю опуклостей заповнювали простір між 4-5 шпильками дротяним чи мотузковим декоративним плетивом у 2-3 ряди, а тло – дрібними опуклостями.
Якщо виступи не робилися, опуклості досягалися рахунок збільшення розміру декоративних капелюшків у місцях перетину плетених обрамлень.
Тип 4. Булави з 12 шипами: чотирма великими (центральними) та вісьмома малими (крайніми)
Матеріал виготовлення – бронза; період поширення – XII – початок XIII ст.
Як і у булав Типу 3, у цьому виді булав шипи, як правило, також обводилися 2-3 рядами декоративних валиків. На валиках вирізався поперечний рельєф і випуклості у вигляді горошин. У деяких зразках, знайдених у південних князівствах, декоративне обведення на булавах не було. Булави даного типу являли собою більш досконалу зброю, ніж попередні типи, тому що в дію удару в будь-якому напрямку залучалося відразу кілька шпильок.
Знахідки зразків даного типу виявили їх тотожність, що дозволило зробити висновок про їх серійне виробництво – такої думки дотримувався відомий радянський історик Б.О. Рибаков (1908-2001).
Центром їх виготовлення були майстерні Києва та південих міст держави, де навершя, що відрізняються чіткістю деталей, відливались у двосторонній роз’ємній глиняній формі за восковою моделлю. Оригінал, вироблений висококваліфікованими майстрами у щойно зробленій формі, був вищою якістю, ніж вироби вторинних виливків. Копії виробів, що виготовляються по всій Русі та за її межами, відрізнялися спрощенням та меншою чіткістю деталей.
Булави з кулястими навершями
Тип 5. Булави з кулястою формою навершя
Давні булави даного типу, виявлені біля Білої Вежі, мали гладку поверхню, але в XII-XIII століттях велике поширення набули кулясті наверши з багатогранною поверхнею. Їх виготовляли найчастіше із заліза, рідше – із бронзи та капи (волокнистого березового наросту).
Нерівність поверхні досягалася рахунок випилювання ребер, граней і опуклостей. Прикладом обробки навершів, знайдених у Сахнівки, Райки та Городища, є наявність плавно виступаючих 6-8 граней. Навершия цього вважають прототипом однієї з найпоширенішого видів булави – шестоперів.
Булави для локального пробивання броні
Тип 2-А
Необхідність у битві не тільки завдавати удару по ворогові, а й домогтися його вразливості шляхом пробивання обладунків призвела до появи в першій половині XIII століття удосконаленого варіанта булави Типу 2, позначеного А.М. Кирпичниковим як Тип 2-А.
Нововведення мали навершия з дзьобоподібним виступом, що отримали назву «клевець» – їх, у свою чергу, розглядають як попередників молотів «з дзьобом сокола», поширених у XV столітті. Клевець призначався для пробивання обладунків.
Тип 6. Булави з віялоподібно розташованими лопатями – шестоперами
Цей вид наверш отримав свою назву за кількістю металевих пластин (пір’я), приварених до голівки і паралельно рукоятці булави, що розташовувалися паралельно – шість металевих пластин радіально розходилися від центру.
Клиноподібні або трикутні пластини призначалися для пробивання обладунків противника, а мала вага ударної частини булави та її міцність посилювали атакуючі дії булави.
Шестопери виготовлялися із заліза чи бронзи; час їх поширення XII-XIII століття – про це свідчать знахідки у галицькому Звенигороді, Києві та рязанському Пронську. Їхня поява зумовлена попереднім розвитком форм і видів булав.
Після монгольської навали і особливо після зникнення важких обладунків з військового спорядження значимість булав як давньоруської зброї зменшилася, хоча в XVI столітті шестопер ще використовувався як зброя.
Булави як символ влади
З XVI століття булави, втративши своє значення як вид зброї, набувають символічного значення знака влади. Початок цього в Київській Русі було покладено ще в раннє середньовіччя, коли булави, відповідно до статусу власника, почали прикрашати золотом та сріблом.
Перші ознаки надання булаві знака командирського представництва, на думку А.М. Кирпичникова, можна побачити на новгородській знахідці, що відноситься до XIII століття: на лопатях залізного шестопера збереглося срібне оздоблення.
У пізнє середньовіччя знаком дипломатичного представництва та традиційним символом військової та державної влади в Киъвськый Русі стали булави з кулястою формою наверша без шипів.
