Чайні пари з порцеляни — чудова альтернатива повноцінним сервізам, потреба в яких для маленьких сімей не надто актуальна. Для щоденного чаювання, у якому беруть участь лише дві людини, немає потреби купувати стандартний набір на 6 або 12 персон – це логічно. Подібна «комплектація» підходить і як подарунковий варіант, особливо якщо посуд красиво декорований і виготовлений на відомому фарфоровому заводі.
Китайське коріння
Вважається, що до винаходу порцеляни чашки як елемента посуду не існувало. Дорогу до культури поведінки за столом проклали китайці, які стали справжніми революціонерами у гончарній справі. До XVI ст. чай заварювали, використовуючи різні пристосування з глини, срібла та інших дорогоцінних матеріалів. Тривалий час техніка виробництва порцеляни трималася в найсуворішій таємниці, а будь-який «злив» інформації карався смертною карою.
Лише у XVIII ст. європейцям вдалося-таки вивідати рецептуру сировини, що використовується, і побудувати власні мануфактури з виготовлення фарфорового посуду. Перша фабрика була відкрита в Німеччині, в невеликому містечку Мейсен, яке згодом стало колискою європейської порцеляни. А імена математика Еренфільда Вальтера фон Чирнхауса та алхіміка Йоганна Беттгера назавжди вписані у світову історію, як головні винахідники кераміки.
Приблизно в цей час з’явилася і мода на чаювання, але «запатентували» аристократичний звичай вже в Англії. Крім чашок, в побуті з’явилися блюдця, заварні чайники, а потім інші предмети посуду, об’єднані в сервізи. Традиція вживання чаю поступово обросла різноманітними правилами та обмеженнями, перетворившись на цілий чайний етикет. Досі вважається моветоном відводити мізинець у бік, коли тримаєш ручку, стукати ложкою по стінках чашки або брати її в долоню.
Еволюція чайних чашок
Порцеляновий посуд користувався шаленою популярністю, і не тільки через новизну і зовнішню красу, але і з практичних причин. Порцеляна була набагато легша глини та інших матеріалів, що раніше використовувалися, не вбирала запахи, а також добре утримувала тепло. Тонкі стінки посуду зберігали напій не гарячим, а в міру теплим.
Цікаво, що спочатку чашки були вигадані у формі широких піал. За такої конфігурації чай остигав набагато швидше, ніж в іншому посуді. У Росії до XX в. використовували саме піали чи глибокі блюдця, а багатьох країнах арабського світу давні традиції збереглися і донині. У сучасній інтерпретації чашка «обзавелася» зручною ручкою та блюдцем, причому функція останнього спочатку була виключно захисною, щоб не допустити пролиття чаю на скатертину.
В антикварних магазинах можна знайти кумедні чашки з виступом у передній частині. Винуватцем винаходу «дефекту» стали вуса, мода на які буквально заполонила Англію та інші європейські країни у ХІХ ст. Британські джентльмени не хотіли миритися з тим, що при відпиванні з чашки їх вуса намокали, але й позбавити себе задоволення почаювати теж не хотіли. Так з’явилося спеціальне поглиблення, щоб залишатися сухим після чаювання, причому в буквальному значенні цього слова.
Говорячи про сучасні стандарти, слід зазначити, що у кожній країні існують свої стандарти місткості чашок. Наприклад, у США це приблизно 230-240 мл, Японії – 180-200 мл, Англії – 280 мл тощо.
Незважаючи на промислове виробництво, порцеляновий посуд досі виготовляється та розписується вручну. Не дивно, що купити чайну пару з кістяної порцеляни можна за ціною цілого сервізу, зробленого зі звичайного жаростійкого скла або пластику.
Кістяна порцеляна: секрети виробництва
Кістяна порцеляна – один з головних фаворитів серед любителів елітної кераміки. Її відмінними рисами є легкість, легкість, відомий біло-молочний відтінок і досить хороша міцність при крихкості і тонких стінках. Якщо подивитися на фарфоровий виріб на сонячний просвіт, то він буде майже прозорим.
Цей вид кераміки був винайдений в Англії, ставши похідною класичної твердої порцеляни. Вивести ідеальні пропорції сировини вдалося Джозі Споуду, який першим почав використовувати як вихідні матеріали кістки тварин, перепалених за особливою технологією. Питома вага основних інгредієнтів, які застосовуються для виготовлення кістяної порцеляни, розподілилася таким чином: 25% каоліну, 25% польового шпату (з домішкою кварцу), 50% перепалених кісток.
Виробничий процес передбачав дві стадії випалу. Перший виконувався за нормальної температури 1200-1300 З, другий — за нормальної температури 1000-1100 З. Підготовка кісток здійснювалася й у кілька етапів. Спочатку з них видалялася вся клейова маса, потім їх підігрівали до t 1000 З, у результаті змінювалася структура кісткової основи. Отримана субстанція перетиралася до порошкоподібного стану, розводилася у воді і потім змішувалася з рештою інгредієнтів, даючи на виході готовому фарфору ту саму знамениту білизну і прозорість.
Технологія виробництва була скопійована згодом багатьма англійськими мануфактурами, такими як Derby, Minton, Worcester і т. д., а також поширилася по всьому світу, дійшовши до Японії та Китаю. Спрацював принцип бумерангу — китайці свого часу «подарували» рецепт виготовлення твердої порцеляни Європі, щоб через кілька століть дізнатися від європейців секрет отримання кістяної порцеляни.
Особливої досконалості у відточуванні майстерності досягли японці, значно удосконаливши вихідну формулу шляхом експериментування з масовою часткою кісткового порошку у загальному складі фарфорової сировини.
Керамічний посуд японського виробництва займає лідируючі позиції на світовому ринку, відзначаючись бездоганною якістю та зовнішньою естетикою. Чайна пара в подарунковій упаковці з кістяної порцеляни – не лише оригінальний презент, але й вигідне фінансове вкладення. Хтозна, можливо через N-ну кількість десятків років подібний набір перекочує з полиць кухонних шаф на прилавки антикварних магазинів.
Як відрізнити оригінал від підробки
Головні відмінні риси кістяної порцеляни – найтонші, немов яєчна шкаралупа, стінки, легка легкість і м’який молочний колір. При легкому постукуванні по поверхні посуду можна почути виразний дзвінкий та дуже мелодійний звук. Цікавий візуальний ефект можна спостерігати при перегляді виробів на світлі — вони будуть прозорими, як цигарковий папір.
Як і будь-яка дорога річ, фарфор завжди знаходиться під пильним прицілом підробників. Деякі виробники навчилися використати спеціальну білу фарбу, видаючи фейк за оригінал. Для визначення підробки достатньо перевернути посуд верх дном і подивитися на денце – зазвичай воно залишається незабарвленим, і можна побачити справжній колір вихідного матеріалу.
Ще один візуальний спосіб оцінки – відсутність на поверхні матеріалу будь-яких нерівностей, патьоків, колірних переходів та інших дефектів. Завдяки високій міцності порцеляна володіє тим самим характерним звучанням, який і служить підтвердженням оригінальності продукту. Якщо доторкнутися до чашки або стінки блюдця дерев’яною паличкою, можна почути дзвінку і приємну слуху «металеву» мелодію.
