Одне з перших порцелянових підприємств російської імперії було організовано у Вербілках, що за 30 км від Дмитрова (московська обл). Створено воно далекого 1754 року, його офіційне відкриття відбулося навесні 1766 року.
Заснував фарфоровий завод шотландський підприємець Франц Якович Гарднер. На цьому заводі працював професор Женевського університету Франц Гаттенбергер, який надалі завідував Імператорським фарфоровим заводом.
Для свого виробництва сировину Гарднер вибирав довго та за підсумком зупинився на «глухівській глині» із Чернігівщини. Навчанням російських майстрів займався німецький художник Кертнер, який зробив в подарунок сервіз для імператриці Катерини II. Він був присвячений перемозі Російської імперії над Османською у війні 1768-1774 років. Цей виріб настільки справив враження, що фабрика отримала замовлення на виготовлення орденських сервізів для прийомів на честь кавалерів Георгіївського, Андріївського, Олександрівського та Володимирського орденів. Використовували їх за призначенням майже півтора сторіччя. Тому московський генерал-губернатор Долгоруков надав право Гарднеру ставити зображення московського герба на своїй продукції.
Фабрика, окрім замовлень для державних осіб та представників дворянства, організувала масовий випуск для простих людей, які не могли дозволити собі дорогі вироби. Ще за життя засновника фабрика вважалася найкращою серед приватних підприємств. Народну любов вдалося завоювати за рахунок високої якості, щодо невисокої вартості, простих життєвих сюжетів. Варто зазначити, що до 1781 року на заводі працювало півтори сотні працівників, з яких іноземних фахівців було лише двоє – керівник та художник.
У ХІХ столітті підприємство керувалося спадкоємцями, які змогли примножити славу сімейної справи. Сюжети на виробах включали міські пейзажі, портрети сучасників, учасників Вітчизняної війни 1812 року, персонажів літературних творів, а також російських красунь. Вироби з тавром підприємства «Гарднера» удостоїли найвищих нагород на різних російських виставках.
У 1855 році фабрика отримала право ставити державний герб у вигляді двоголового орла на свою продукцію, що означало вищу якість. Незважаючи на Всеросійську популярність і великі досягнення у виробництві, у підприємства відбулася управлінська криза, яка привела до продажу фабрики успішнішому підприємцю.
Сталося це у 1892 році, придбав її промисловець Матвій Сидорович Кузнєцов. Він включив це підприємство у свою «порцелянову імперію». Проте знак “Гарднера” продовжували ставити на вироби до 1917 року. Крім виробничих потужностей, окремо було придбано кілька тисяч досвідчених моделей, малюнків, ескізів, які збиралися від початку відкриття виробництва.
До 1913 року випуск виробів розширився, асортимент поповнили постаті пані та бояр в одязі XVI-XVII ст. Особливою популярністю та попитом користувалися скульптури невеликих та середніх розмірів із зображенням тварин.
За радянських часів відбулася націоналізація підприємства, і воно отримало назву Дмитрівський фарфоровий завод. У 1937 році з’явилася художня лабораторія і того ж року на Всесвітній виставці в Парижі продукція здобула велику золоту медаль, а в 1958 році золоту та срібну медалі на виставці у Брюсселі.
У роки другої світової війни підприємство перейшло на військове провадження, проте новинки продовжували з’являтися. Так було створено сервізи «Битва за Батьківщину», «Олександр Невський» та інші.
З ініціативи працівників, які викупили підприємство, 1991 року організовано ЗАТ «Фарфор Вербілок». У 1996 році на виставках у Мехіко та Бірмінгемі досягнення фабрики були відзначені відповідно Золотою та Діамантовою зірками.
На сьогоднішній день фабрика продовжує майже триста річну традицію з випуску якісного порцеляни.
Клейма Дмитрівського порцелянового заводу
Клейма за таку тривалу історію підприємства зазнавали чималих змін. Спочатку вироби позначали першою літерою прізвища Гарднер – “Г”, пізніше став зустрічатися варіант французької “G”, був період, коли на продукції з’явилися зображення схрещених мечів. Вони повторювали клейма мейсенської порцеляни.
До 1830 прізвище засновника стали писати повністю. З 1917 по 1940-ті роки. на порцеляну наносили герб СРСР або його окремі елементи. У наступні роки стали вказувати місце виробництва та зображати продукцію. З 1965 на фарфорових виробах з’явився лось, він зберігся і в пострадянський період.
