Величезний внутрішній ринок Радянського Союзу не був самодостатнім щодо побутових товарів. Те, що не могли якісно виробляти самі, постачали партнери із соціалістичного табору в рамках Ради Економічної Взаємодопомоги. Інші прогалини заповнювала продукція країн, що розвиваються (Індія, Марокко та ін.). Доступ товарів із капіталістичних країн був незначним щодо загального обсягу.
Тому про французьку парфумерію більшості радянських громадян доводилося лише мріяти. Аромат далеких країн їм замінювали польські парфуми. Але все ж таки серед інших парфумерних товарів була й марка, яка була на слуху.
Йдеться про ризьку фабрику «Дзінтарс». У післявоєнний період до розпаду СРСР три прибалтійські республіки здавалися шматочком недоступного західного світу. Товари з них котирувалися хоч і не так високо, як закордонні, але все ж таки на прилавках не залягалися. Тому ті модниці, які точно знали, що французькі парфуми на день народження чи 8 березня їм не світять, щиро раділи і парфумерному набору з написом «Dzintars». При цьому багато хто і не підозрював, що в перекладі з латиської це слово, що красиво звучить, позначає крапельки застиглої смоли – бурштин.
Парфумерна компанія «Дзінтарс»
Стартовою точкою історії знаменитої на весь Радянський Союз фірми стала фабрика HA Brieger, заснована молодим німецьким підприємцем Генріхом Адольфом Брігером у 1849 році.
Під вивіскою спочатку ховалося скромне миловарне та парфумерне виробництво. Список своїх продуктів перших років був дуже убогий: за рідкісними винятками свічки і мило. Своїх ароматів компанія не робила. Готові склади для одеколонів і парфумів завозили з Франції, а Ризі лише розливали по флаконах.
Тим не менш, фабрика почала приносити прибуток, який Брігер щедро вкладав у розвиток. В асортименті з’явилися крем та парфуми за власними рецептами. На початку ХХ століття збудували просторі корпуси на вулиці Базніцас, куди й перемістилося виробництво.
Перша світова війна майже вплинула випуск продукції. В результаті політичних пертурбацій Прибалтика відкололася від Російської імперії, що обвалилася, на уламках утворилися незалежні Литва, Латвія і Естонія, в Ризі змінювали один одного уряди, входили і йшли німецькі війська, а фабрика продовжувала робити мило і супутні товари.
На той час Генріх Адольф уже залишив наш світ, але виробництвом володіла його сім’я. Управління спочатку взяв він Вільгельм Брігер (син Генріха), а потім Курт (онук Генріха Брігера).
З початком Другої світової війни, немов передчуючи швидкі зміни в Ризі, сімейство Брігерів перебирається до Німеччини. У 1940 році Латвія стає республікою СРСР, а фабрику Брігерів націоналізують і дають назву «Червоний світанок». Потім Латвійська РСР опиняється під німецькою окупацією і Курт Брігер навіть повертається до Риги для керівництва фабрикою, над якою відновив володіння.
Післявоєнний СРСР відновлював зруйноване господарство. Починається масове перетворення різноманітних артілей та дрібних мануфактур у величезні виробничі комплекси. Торкнулося це і парфумерних підприємств Риги.
Ліквідуються фабрики «Флора» (колишній А. Томберга) і «Рота» (колишній Кікерта), а хіміко-свічковий завод «Метра» (колишній Антона Рімейкаса), який об’єднав їх обладнання, в 1951 отримує назву «Дзінтарс».
Рівень обладнання не влаштовує нову владу, тому з НДР надходить все необхідне для створення сучасної виробничої лінії. Результат не змусив на себе довго чекати: вже 1952 року з’являються парфуми «Ризький бузок», які стали візитівкою «Дзінтарс» на довгі роки вперед.
Через шість років до парфумерного комплексу приєднали ще й фабрику «Саркана Аусма», яка мала великий досвід випуску подібної продукції. У результаті реорганізації виникла парфумерно-косметична фабрика «Дзінтарс», якою відбудували цехи в районі Зієпнієккалнс, що раніше звалися «Зейфенберг» або «Гора миловарів».
1974 року підприємство очолив Ілля Герчиков, який залишиться керівником «Дзінтарс» на кілька десятиліть. На початку 1976 року «Дзінтарс» – це вже виробниче об’єднання, продукція якого розходиться як у СРСР, так і вирушає на експорт. Штат постійно зростає, досягнувши на піку 1400 чоловік.
«Дзінтарс» усіма силами підкреслював своє лідерство у парфумерній промисловості. Саме тут уперше в межах Радянського Союзу налагодили випуск парфумів у аерозольній упаковці. Великий флакон парфумів «Болеро» коштував 16 рублів. Маленькі флакончики парфумів «Іоланта» та «Аве сол» продавали по 1 рублю 20 копійок та 1 рублю 80 копійок. Чоловічий одеколон «Антей» мав ціну 5 рублів за 250 мл, а новинку 1971 «Прометей» у красивому флаконі реалізовували за 15 рублів. Трохи дорожче за два рублі коштував одеколон «Місячна соната».
Де-юре незалежність Латвія здобула 6 вересня 1991 року, після чого в країні закипіли масштабні перетворення, пов’язані зі зміною власності. Вже 7 листопада “Дзінтарс” – це акціонерне товариство, майже 70% акцій якого залишилося в Іллі Герчикова, якого переповнювали плани на відкриття нових ринків збуту.
Щоб цьому допомогти, до акціонерів прийняли швейцарську компанію IKI. Незважаючи на спроби проникнути та закріпитися на європейських ринках, основна частина продукції «Дзінтарс» все одно продовжувала йти до росії та країн СНД. Це спричинило сильну залежність від стабільності у конкретних регіонах.
Коли 1998 року криза вразила росію та інші пострадянські держави, продажі «Дзінтарс» впали. З цього моменту почали накопичуватися борги та виникати виробничі проблеми. Проте на початку XXI століття «Дзінтарс» був готовий запропонувати три з половиною сотні парфумерних позицій.
У 2004 році підприємство створює музей та працює над відкриттям фірмових магазинів, захоплюючи як внутрішній ринок, так і росію, білорусь, Україну та Литву.
Чергова криза у 2008 році зробила товари «Дзінтарс» неконкурентоспроможними на більшій частині колишнього ринку збуту. Сподіваючись, що важкий період швидко пройде, компанія почала працювати на збиток. Напад на Україну 2014 року і подальше охолодження стосунків з росією та білорусією призвело компанію, де тоді працювало 430 осіб, до банкрутства.
Після ланцюжка судових засідань, що послідували за спробами Іллі Герчикова перереєструвати всі товарні знаки підприємства на себе, провадження зупинилося остаточно. Але «Дзінтарс» не зник. По-перше, Іллю Герчикова позбавили реєстрації товарних знаків. По-друге, взаємодія AS Swedbank та AS «Daugavpils Lokomotīvju Remonta Rūpnīca» дозволили їм успішно провести заставний аукціон і отримати все, що на той момент залишалося від «Дзінтарс».
Нові власники вирішили зберегти бренд, у 2020 році відновивши виробництво на перереєстрованому на них SIA Dzintars, а через рік підприємству повернули історичну назву – SIA HA Brieger. Продукція під маркою Dzintars продовжує надходити на ринок та успішно продається.
Вироби Dzintars
“І для неї, і для нього” – девіз багатьох парфумерних наборів того часу, і “Дзінтарс” тут не був винятком. Гендерна приналежність в цьому випадку вшита у самі назви. Для нього – одеколон «Рижанин», залитий у могутній флакон, закритий великого вигляду пробкою. Для неї – невеликий флакон духів «Рижанка», що уособлює витончену і тендітну жіночу фігурку. Акцентом набору став герб Риги, що візуально з’єднує обидва флакони.
Той самий знаменитий «Ризький бузок». Ось як описували ці парфуми в радянському рекламному буклеті: «Своєрідний запах прибалтійського бузку. Флакон з тонкого скла є як би кілька складених разом листків бузку. Листок бузку повторює і форма коробки, обтягнута зеленою замшею». На Міжнародній виставці у Брюсселі 1958 року «Ризький бузок» удостоївся бронзової медалі.
З новинок «Дзінтарс» можна відзначити туалетну воду White Amber («Білий бурштин»). У її основному ароматі зібрані конвалія, ірис та біла фіалка. Супутніми ароматами тут стали троянда та магнолія з крапелькою екзотичного іланг-ілангу, до якої додали білу амбру та мускус. Духи уособлюють рижанку, чиє серце б’ється у такт ритму її міста.
Логотип «Дзинтарс»
Товарний знак Dzintars відомий протягом десятиліть, ставши впізнаваним і для радянського, і пострадянського поколінь. Якісь плани з ребрендингу власниками торгової марки поки що не озвучувалися.
