У цій статті поговоримо про західні монети, які мали ходіння на території росії в XVI-XVIII століттях – єфімки, про обмеження, пов’язані з обігом цих монет усередині країни, і про цікаві, хитромудрі кроки, зроблені для отримання державою вигоди з цього виду грошей. Єфімки – це цікаве нумізматичне явище, докладно про яке ми розповімо.
Які монети і чому називалися єфімками
На початку XVI століття у королівстві Богемія було виявлено значні родовища срібла і розпочався видобуток цього металу. Незабаром після цього було розпочато карбування срібних монет високої проби, які отримали найменування іоахімсталерів.
Це найменування походить від міста Йоахімсталь. Спочатку на місці міста було невелике селище рудокопів Таль, яке в міру розвитку видобутку срібла розрослося до міста і, поєднавши свою назву з ім’ям християнського святого Йоахіма, що вважалося покровителем рудокопів, отримало нове ім’я.
Йоахімсталери, або «талери», як іменували їх скорочено, дуже швидко завоювали популярність по всій Європі, започаткувавши новий стандарт срібних монет.
З’явилися монети такого типу і в Московському царстві, і на підконтрольних йому територіях. Повне найменування «іоахімсталер» російські люди насилу вимовляли, тому назву європейської монети згодом скоротили до «єфімок». Основою послужила перша частина («іоахім»), переінакшена на російський лад.
У XVI столітті у Росії ходили талери різного походження. Їхня вага могла відрізнятися, проте для всієї європейської срібної монети талерового типу використовувалося найменування «єфімки».
При цьому російська назва цих монет могла доповнюватися позначенням походження: «любський єфімок» для талерів з міста Любек, для монет голландського походження – «крижовий єфимок», шведські іменувалися «плешовий єфимок» тощо.
Офіційно безпосередньо розплачуватися у країні єфімками було неможливо. Іноземець, який приїхав до Росії, міг здати привезені із собою срібні монети до державної скарбниці і отримати за них 36-36,5 копійок або скористатися правом здати їх безпосередньо на монетний двір, де за них уже давали на 2 копійки більше.
Однак, що зараз, що 500 років тому, суворість російських законів компенсувалася необов’язковістю їх виконання, тому неофіційно єфімки нерідко використовувалися і як пряма оплата на внутрішньому ринку. У разі ж упіймання за здійсненням такої операції іноземні монети підлягали вилученню на користь держави, а на спійманих на спробі вчинення такої операції накладався великий штраф. Ось так ще 5 століть тому в росії вже існували «валютні махінації».
Як же використовували талери, що надходили до скарбниці? У 1535 року було проведено грошову реформу і в Росії нарешті утвердилася загальна монетна система, у результаті передбачалося перебування у обороті російської срібної копійки і дрібніших номіналів – половини копійки (гроша) і чверті копійки (полушки). Своїх джерел срібла тоді ще не відкрили, тому воно було привізним. Як сировину для власних грошей використовували іноземні срібні монети.
Курс, за яким єфімки здавались у скарбницю, не був постійним, проте суть його зводилася до наступного: якщо іноземцю за зданий єфимок належало 36-38,5 копійок, то монетний двір зі срібла, отриманого з одного талеру, карбував до 44,5 копійок. Вигода очевидна.
Єфімки за царя Олексія Михайловича
Згодом вага копійок знижувалась, відповідно і кількість копійок, що виплачуються за викуп єфімків у іноземців, зростала. У XVII столітті, за правління Олексія Михайловича, вартість західноєвропейського талера доходила вже до 50 копійок.
Цар Олексій Михайлович, отець Петра Першого розпочав багато реформ. Було проведено і фінансову реформу, яку, щоправда, в результаті успішною не назвеш.
Рубль, що спочатку існував лише в якості грошової міри, за Олексія Михайловича в 1654 році з’явився в монетному вигляді.
Срібні рублеві монети виготовляли наступним чином: з талерів «збивали» малюнок і написи, а потім на відносно гладкій заготівлі викарбували власний малюнок – на аверсі цар зі скіпетром у руці і верхом на коні і напис вздовж лінії кола «Божиею милостью великий государь, царь и великий князь всея Великия и Малыя России», на реверсі – двоголовий орел та номінал.
Крім рубля виготовляли також і півполтинник: європейську монету рубали на 4 частини, отримуючи таким чином ¼ рубля, що пропонувався для обігу.
Випуск такого рубля, прирівняного до 100 срібних копійок, які ходили на той момент, однак не став успішним заходом.
Талер, що брався для цієї мети, мав вагу близько 29 грам, при цьому в 100 срібних копійках вага становила близько 47 грам, що не було ні для кого секретом. Більше того, було відомо, що при виробництві копійок із такого талеру їх виходило 64 шт. Таким чином рублеві єфімки довіри у населення не здобули і їх випуск було припинено.
У 1655 р. від переробки талерів у рублі відмовилися, допустивши всередині країни оборот європейського талеру, прирівняного за курсом до 64 копійок. Однак же всі талери, що надходили в обіг, підлягали спеціальному маркуванню за допомогою нанесення на них двох зображень, надчеканюємих штемпелями, що використовувалися для виготовлення срібних копійок. Такі гроші серед нумізматів отримали найменування єфімок з ознакою або єфімок 1655 року.
В цьому випадку однак теж не обійшлося без складнощів. Різні типи талерів, що ходили на території Росії, мали різну вагу чистого срібла у своєму складі. Проте курс єфімків з ознакою 1655 різної ваги не відрізнявся один від одного, що також викликало невдоволення. Незважаючи на те, що виробництво єфімка з ознакою велося менше ніж рік, їх було промарковано досить багато.
У 1659 році єфімки з ознаками припиняють своє ходіння, надходить розпорядження їх обміну на мідну монету, що населенню, м’яко кажучи, не припало до душі. Масовий випуск мідних монет та спроба прирівняти їх за вартістю до аналогічних срібних, привели у результаті до Мідного бунту, результатом якого стало відновлення карбування срібних монет.
Незважаючи на офіційну заборону до використання в обороті єфімків у деяких західних регіонах Росії, вони мали ходіння аж до XVIII століття. Карбування рублевих монет відновили лише в 1704 році за Петра Першого. Це вже були повноцінні монети, де номінал дорівнював курсової вартості срібла.
Єфімок при Імператорі Павлі
Терміну «єфімок» судилося знову з’явитися в росії наприкінці XVIII століття. Імператор Павло, відомий екстраординарними реформами, вирішив втілити в життя ідею про збільшення цінності російської монети, її привабливості за кордоном та спрощення зовнішньоторговельних операцій.
Ідея насправді не втілилася, проте в 1798 випустили партію пробних монет з найменуванням «єфімок». Монета була значно важчою за колишні срібні рублі, а її вартість, виходячи зі змісту чистого срібла у складі монети, планувалося прирівняти до півтора рубля, що перевищувало навіть цінність альбертусталера – найбільш цінної та ходової валюти того історичного періоду.
У колекційному середовищі монета зветься «єфімок 1798 року». Такі єфімки 1798 року є рідкісною нумізматичною цінністю.
