Ювелірне виробництво під торговою маркою І.П. Хлєбнікова досягло великих висот, ставши в один ряд із майстрами таких фірм як Фаберже чи Болен. Але, створюючи шедеври найвищого рівня, підприємство робило гарний прибуток і масовому виробництві. Завдяки цьому зараз нескладно торкнутися історії ювелірної справи, просто придбавши підстаканник або ложечку з тавром «ХЛЕБНИКОВЪ».
Історія фабрики І.П. Хлєбнікова
Про ранні роки життя Івана Петровича Хлєбнікова, який народився 1819 року, мало що відомо. Ряд дослідників сходиться в тому, що він продовжив справу батька, Петра Хлєбнікова, який належав до купецького стану з 1832 року і мав торговий або виробничий ювелірний заклад. Вказується, що юний Ваня вже в 1830 міг працювати в батьківській крамниці. Це твердження ґрунтується на записаних спогадах самого Івана Петровича: «Занимаясь около сорока лет торговлей серебряными и золотыми изделиями, я с 1870 года открыл фабрику оных…». Проте до 1867 місцем діяльності Хлєбнікова був Санкт-Петербург.
Відомо, що у Москві до 1869 року у Хлєбнікова працювало два магазини. В обох йшла торгівля предметами із золота та срібла, а також прикрас із діамантами. Незважаючи на записи Хлєбнікова, офіційною датою відкриття його фабрики, збудованої в Яузькій частині (в будинку Наришкіна), вважається 1871 рік. Спочатку число працівників обчислювалося сотнею, а обсяг випуску перший рік становив 56 000 рублів.
Сорокарічний досвід у ювелірній галузі дозволив Хлєбнікову досягти стрімкого успіху. Вже через рік його внесли до списку постачальників двору Великого князя Костянтина Миколайовича, а ще через рік фірма почала постачати прикрашені предмети гардеробу Великої князівні Марії Олександрівні.
В 1877 році вироби фірми вирушали до двору Великого князя Володимира Олександровича вже в ранзі офіційного постачальника. Підкорення столиці завершилося в 1879 році відкриттям магазину на Невському проспекті біля Казанського собору, а сама компанія удостоїлася звання Постачальника Двору Його Імператорської Величності. На той час Івану Петровичу вже почав допомагати його син Володимир (інші сини – Михайло, Микола та Олексій – приєдналися до сімейної справи раніше).
Зробивши ривок по вертикалі, настав час переходити до розширення по горизонталі. Отриманий прибуток вклали у модернізацію фабрики та відкриття училища, де виховували майбутніх майстрів.
Слава про вироби Хлєбнікова зробила крок далеко за межі двох столиць: товар був представлений у фірмовому павільйоні на Нижегородському ярмарку. І тут, можна сказати, на злеті долі, у віці 62 років Іван Петрович Хлєбніков залишив наш світ. Проте його сини вже почували себе в ювелірній справі цілком упевнено, тож вирішили продовжити сімейний бізнес. На фабриці з різних джерел працювало від 200 до 300 осіб, серед яких були майстерні карбувальники, галантерейники, емальєри та філігранники, а також майстри мідних, срібних та золотих справ. Про те, що справи йшли непогано, свідчить купівля в 1887 іншого гранду ювелірного мистецтва Росії – Сазікова. У відання Хлєбнікових перейшли магазини в Санкт-Петербурзі та Москві, а також фабрика, що зазнала модернізації.
Взявши у компаньйони купця В.М. Суворіна, сини Івана Петровича у 1888 році створюють компанію під назвою «Товарищество производства серебряных, золотых и ювелирных изделий И.П. Хлебников, сыновья и Кº» з початковим капіталом 660 000 рублів. Вже за перший рік роботи компаньйони зафіксували прибуток у розмірі 38288 рублів. Виробництво поступово наростало. У рік фінансової реформи Вітте (1897 р.) щорічний обсяг випуску перевищив 172 000 рублів. За час своєї діяльності фабрика стала постачальником двору королівських родин Нідерландів, Сербії, Чорногорії та Данії.
У Москві працювало два магазини: на Кузнецькому Мосту (в будинку Солодовникова) та на Іллінці (в будинку Новгородського подвір’я). На Нижегородському ярмарку товари Хлєбнікова продавали на Головній лінії.
Становище компанії підірвала Перша світова війна, коли попит на прикраси та предмети з дорогоцінних металів упав.
24 червня 1917 року фабрику закрили, а паї товариства передали Московському повітовому земству. Остаточний хрест на виробництві поставила Жовтнева революція: церковне начиння, що вироблялося раніше, при новій владі виявилося незатребуваним.
Наприкінці 1918 року підприємство передали у відання тресту «Пресмет», який організував тут випуск ліхтарів для залізниць. Однак незабаром ним зацікавилося Головзолото, зажадавши собі виробництва. Але це вже історія не фабрики Хлєбнікова, а Московського платинового заводу (відомий як «Платиноприбор»).
Продукція фабрики І.П. Хлєбнікова
Опис унікальних виробів, випущених фабрикою, можна вмістити в коротку фразу “Предмети, від яких так і віяло старовиною”. Мистецтвознавці кажуть, що улюбленими сюжетами Івана Петровича стали історичні та літературні персонажі.
Досвідчені майстри фабрики постійно вдосконалювалися та напрацьовували оригінальні прийоми. У цей список можна внести в срібло фактури інших матеріалів (візерунки дерева та лика, переплетення тонких ниток тканини або волосся). Великою різноманітністю декоративного оздоблення можуть похвалитися предмети для церковних церемоній та елементи внутрішнього оздоблення головних храмів Російської імперії. На фабриці Хлєбнікова виконували замовлення для храму Христа Спасителя (глеки, лампади, дарохоронниці та ін.) та для Благовіщенського собору Кремля (іконостас). Для Гатчинського та Анічкова палаців фабрика Хлєбнікова виготовила 160 нових предметів «Золоченого сервізу», а також відновила втрачені предмети інших сервізів.
Однак у магазинах Хлєбнікова були товари на будь-який гаманець. Покупці охоче розкуповували набори столових предметів зі срібла, срібний посуд та підсклянники химерної форми.
Клейма фабрики І.П. Хлєбнікова
Аналізуючи завідомо справжні предмети, дослідники переконалися, що кількість версій клейм величезна, оскільки при різанні пуансонів не прагнули якогось жорстко заданого стандарту. Тому список клейм-іменників розширюється та доповнюється.
Дуже цікаво простежити еволюцію тавра з додаванням додаткових елементів. Наприклад, коли фірма стала постачальником двору Великого князя Костянтина Миколайовича, то разом із тавром-іменником на предмет могли проставляти відбиток князівського герба.
Державний герб Російської імперії як двоголового орла почали ставити з 1879 року.
Вважають, що з 1882 року (після смерті І.П. Хлєбнікова) коротким тавром з ініціалами предмети маркувати перестали. Використовувалися тавра виду «ХЛЕБНИКОВЪ» или «ХЛЕБНИКОВЪ СЪ СЫНми и Кº».
