Першими освоївши виготовлення фарфору в Європі, німецькі майстри порцеляни досягли в цій справі небачених висот. Сонцем на небесах німецької порцеляни вважається Мейсенська мануфактура. Втім, не посягаючи на її лідерство, неподалік того ж Мейсена через півтора століття засвітилася ще одна яскрава зірка – Дрезденська Мануфактура, що створила власний стиль обробки фарфорових виробів, в якому панує бароко, але також помітні ампір і класицизм.
Історія заснування німецької порцеляни SP Dresden
Створення знаменитої мануфактури пов’язане з ім’ям Карла-Йоганна Готтлоба Тіме (Carl-Johann Gottlob Thieme), який на той момент вже непогано знався на фарфорі. Вже багато років він подвизався як незалежний художник за розписом порцеляни.
З 1864 року у його розпорядженні була художня майстерня, куди він запросив талановитих художників, а готові вироби Тіме продавав у своєму антикварному магазині в Дрездені. Усвідомивши, що виробляти свою порцеляну може бути вигідніше, ніж закуповувати її на стороні, Тіме придбав невелику ділянку в містечку Потчаппель (Potschappel), що нині є районом міста Фрайталь.
Столиця Саксонії – Дрезден – розташовувалася всього за вісім кілометрів від обраного місця. Мануфактура Sächsische Porzellan-Fabrik Carl Thieme zu Potschappel розпочала роботу 17 вересня 1872 року. Абревіатура від Sächsische Porzellan і стане тією парою букв “S” і “P”, що надалі передує словом “Dresden”. Свою білу порцеляну Тіме продавав знайомим художникам, продовжуючи закуповувати на інших фабриках і той посуд для розпису, форми якого поки що не міг освоїти. Першим виробом фабрики стала порцелянова консоль, що стала своєрідним символом фірми і випускалася понад століття.
Можливо, фабрика повторила б долю багатьох заводиків, що збанкрутували після кількох років тяжкого зведення кінця з кінцями, але Тіме допоміг випадок.
Після закриття фарфорової мануфактури Burxdorf Тіме запросив її майстрів до себе, а серед них опинився Карл Август Кунцш (Carl August Kuntzsch), який талановито виготовляв незвичайні ліпні квіти. Саме він розробив те пишне квіткове покриття, яке зробило продукцію фабрики знаменитою. Тіме одружив Кунцша зі своєю донькою і зробив компаньйоном. Удвох вони помітно розширили виробництво та найняли вісім фахівців, які займалися розробкою моделей порцеляни, яких за кілька десятиліть встигло з’явитися понад дванадцять тисяч.
Після смерті Тіме Кунцш очолив дрезденську порцелянову мануфактуру і збільшив площу її корпусу (у цьому будинку SP Dresden знаходиться і зараз). Проривом став випуск ексклюзивних порцелянових ламп, які швидко набрали популярність (на них надходили навіть великі замовлення зі США).
SP Dresden від Першої світової війни до наших днів
З початком Першої світової війни можливості експорту різко впали, а місцевий попит теж значно скоротився. Розвал імперії, смерть Кунцша в 1920 році і хаос перших років Веймарської республіки з її гіперінфляцією позначився на роботі дрезденської мануфактури.
Від довоєнних трьох сотень робітників до 1932 залишилося лише сімдесят. Виробництво сконцентрувалося на малих партіях елітної порцеляни, оскільки навіть у важкі часи завжди знаходилися багаті люди, готові заплатити за ексклюзивну річ. Під час війни авіація союзницької армії бомбардуваннями практично стерла більшість районів Дрездена з лиця землі, але його передмістя разом із фабричним корпусом щасливо вціліло.
Після розгрому гітлерівської Німеччини Саксонія опинилася у радянській окупаційній зоні. З початком будівництва соціалізму в цій частини колишнього Третього рейху власників фабрики оголосили економічними злочинцями, змусивши залишити країну.
Тим не менш, фабрика довгий період залишалася в приватних руках і повністю стала державною лише в 1972 році, отримавши після цього назву VEB Sächsische Porzellan-Manufaktur Dresden. З боку держави була виявлена найбільша турбота до самої фабрики та її колективу. Влада намагалася не лише залучити талановитих фарфористів та художників, а й сформувати трудові династії. Колектив неодноразово проходив навчання, а обладнання своєчасно оновлювалося, щоб вироби, що зберегли традиції ручного виготовлення прорізної порцеляни з багатою обробкою, виглядали ще й у тон нової доби. Продукція фабрики надходила до двадцяти країн світу.
Об’єднання Німеччини, здавалося, подарувало дрезденському фарфору нові можливості. Знову відкривається фірмовий магазин SP Dresden у готелі «Kempinski» – у самому центрі столиці Саксонії.
Однак світовий ринок декоративної елітної порцеляни у 1990-х pp. сильно лихоманило. Це призвело до ланцюжка перепродажів, коли фабрика переходила з рук в руки, постаючи з боку досить цінним активом, але вимагаючи і великих капіталовкладень.
У 2010 році на фабриці працювало 20 осіб, а щорічний обсяг виробів елітної порцеляни скоротився до двох сотень штук. Економія на всьому спричинила сумну катастрофу. Через похилу покрівлю на напівзруйнований склад, де зберігалося головне надбання компанії – понад 12 000 модельних форм – проникла волога і безнадійно зіпсувала більше половини з них.
А в 2016 році обрушилася покрівля, знищивши більшість тих, що залишилися. Наразі всесвітньо відома фабрика Sächsische Porzellan-Manufaktur Dresden GmbH перебуває у стані банкрутства.
SP Dresden. Каталог клейм за роками
Найперше клеймо фарфорової мануфактури – це велика літера прізвища її власника: «Т», під якою намальована риба, що зігнулася (хоча не все і впізнають її в цій жирній завитусі).
Далі були різні імітації марок порцеляни Meissen. Вважається, що найвідоміше тавро SP Dresden почали проставляти з 1901 року (як товарний знак воно зареєстроване 21 серпня 1902 року). Однак деякі джерела вказують, що його могли використовувати ще наприкінці ХІХ століття.
Крім мальованого підглазурного тавра ставили і друкарське тавро. Дрезденські художники-порцеляни Клем (Klemm), Донат (Donath) та Хаманн (Hamann) вибрали в його якості стилізовану корону. Хаманн додав до неї ще й рибу, що пов’язує цей знак з першим фабричним тавром SP Dresden.
Слід пам’ятати, що частина ранніх тавр імітувала мейсенське тавро, а деякі з них могли бути його повним аналогом (підроблений бренд хоч і був протизаконний, але вироби з ним розкуповувалися краще, ніж з невідомою маркою).
За час існування мануфактура використовувала різне маркування, і ці тавра дуже несхожі один на одного. Складання повного каталогу – завдання для майбутніх дослідників, адже архіви фірми спочатку постраждали під час війни, а під час повені 1957 року більшість паперів загинули.
Тільки з 1902 по 1926 рік мануфактура мала 32 зареєстровані товарні знаки, причому для внутрішнього ринку призначалася всього чверть з них. Найбільш відомо любителям антикварної порцеляни синє підглазурне тавро «SP Dresden», де назва міста розміщена під переплетеними літерами «S» та «P».
Щодо рельєфного тавра, яке ставили на великі вироби, для пізніх років треба додати, що іноді ним можна дізнатися дату випуску предмета.
У період із 1984 по 1997 рік перед номером прес-форми ставили букву, що означає рік виготовлення. При цьому “A” означала “1984”, “B” – “1985”, а завершила цей ряд у 1997 році літера “P”.
