Серед брендів народних промислів, які постійно на слуху, поряд з Гжеллю, Палехом, Хохломою та Жостовим є і Федоскино, що прославилося лаковою мініатюрою на пап’є-маші. Скриньки, вкриті чорною фарбою, мають кришку, на якій митці створюють різнокольорові світи. Часом на кришці виявляється копія вже відомої картини, але найчастіше майстри вигадують власні сюжети та свої фантастичні світи.
Фабрика купця Лукутіна
Лакову мініатюру в місцеві місця завіз купець першої гільдії Петро Іванович Коробов, який захопився роботами німецьких майстрів і заснував у селі Данилкове (с. Данилкове – скасоване в 2015 році село в митищинському районі московської області росії) тютюнову фабрику в 1795 році.
Технологію лакового покриття та склад лаку він отримав у Брауншвейгу. Спочатку виробництво не могло похвалитися чимось дивовижним чи грандіозним. Все змінилося, коли фабрика перейшла під управління його зятя Петра Васильовича Лукутіна. Якщо раніше для спрощення виробництва на кришку наклеювали гравюру, яку покривали лаком, Лукутін вирішив, що кришки треба розписувати вручну.
Розписні предмети, серед яких були не лише табакерки, а й бісерниці зі скриньками, мали успіх. За кілька років Лукутін збільшив штат майстрів до чотирьох десятків, а щорічний обсяг виробів досяг 13 000. Знамените виробництво жостовських підносів починалося з банального копіювання розписних федоскинських дрібниць.
Лукутін не упускав можливості привезти товар на виставки, і з 1831 предмети з його експозиції неодноразово отримували нагороди. Популярність дозволила розвиватись далі. Щоб підвищити художність розпису, Лукутін вишукував випускників іконописних майстерень Сергієва Посада та москви, а також тих, хто закінчив Строганівське училище за класом живопису.
На кришках лукутівських скриньок почали з’являтися сюжети, виписані такими художниками, як Д.А. Крилов, А.А. Шаврін, С.І. Бородкін та А.В. Тихомиров. Незважаючи на те, що популярність лукутинських виробів зростала, зростали й витрати на виробництво.
За останнього власника фабрики – Миколи Алексанровича Лукутіна – виготовлення скриньок та інших предметів вже стало збитковим. Проте Лукутін всіляко підтримував художні майстерні. Після його смерті виробництво абияк ще трималося протягом двох років, але в 1904 його закрили.
Федоскинська фабрика мініатюрного живопису
Промисел розпису продовжила “Федоскінська трудова артіль колишніх майстрів фабрики Лукутіних”. Десять майстрів, які колись розписували скриньки на лукутинській фабриці, зуміли отримати позику, виділену меценатом Морозовим і відкрити свою справу. Звітувати їм довелося перед суворою московською комісією, куди увійшли представники московського земства та Кустарного музею. Зразки отримали похвали, і робота почалася.
Через два роки скриньки робили вже 14 майстрів, а допомагали їм дев’ять учнів. За якістю з предметами артілі не могла тягатись навіть знаменита майстерня Вишнякова.
Революційні події, Громадянська війна, голод та розруха звели попит на вироби артілі до мінімуму. Крім того, місцеві керівники щиро вважали, що художній розпис відноситься до старорежимних занять, а будівлі майстерень можуть послужити справі Революції, якщо їх вилучити.
Від закриття артіль врятував диплом І ступеня, отриманий на Всесоюзній виставці сільськогосподарської та культурно-промислової продукції в москві.
Тому з 1923 року загроза закриття відступила, а мирне життя, що почалося, дозволило артілі розвиватися. Великою підмогою артілі став експорт їхніх предметів, оскільки країні потрібна була валюта. Потребам артілі як стали приділяти підвищену увагу, а й направили їй у допомогу мистецтвознавців А.В. Бакушинського та В.М. Василенка. А після другої світової війни артіль отримала експериментальну майстерню під керівництвом НДІ художньої промисловості.
Перехід кількості в якість стався наприкінці 1950-х рр., як у майстерні й у самій артілі підібралася команда талановитих художників, які спеціалізуються у мініатюрної живопису.
З цього моменту розпис представляє непросто набір умовних елементів чи копіювання відомих полотен, а створення повноцінних авторських робіт, які розкривають усе багатство можливостей лакової мініатюри. На скриньках з’являються герої казок та сучасних книг.
Прорив ознаменувався перетворенням артілі на Федоскінську фабрику мініатюрного живопису. При фабриці працювала школа, яка навчала не лише основ федоскинського розпису, а й фініфті, а також жостівського промислу.
У 1970-ті роки. майстри переїхали до семиповерхового корпусу, а штат фабрики включав три сотні самих лише художників. Федоскінська мініатюра безпосередньо постачалася до одинадцяти країн, серед яких значилися Японія, США, а також європейські та латиноамериканські держави.
Посторадянські часи не призвели до припинення виробництва. Навпаки, спочатку попит зріс багаторазово. Але федоскінський промисел втратив жорстку централізацію. Тепер розписом займаються як сама Фабрика лакового мініатюрного живопису «Федоскіно», так і кілька невеликих підприємств (артіль «Лакова мініатюра» та ін.), а також художники, які творять у майстернях індивідуально.
Маркування федоскинської мініатюри
Ідентифікацію зразкового періоду виготовлення предмета лукутинської фабрики можна провести, знаючи історію самого підприємства. Наприклад, у 1828 році Лукутін отримав право таврування продукції фабрики. З того часу на внутрішній стороні виробів розміщувався двоголовий золотий орел.
Крім того, до складу тавра зазвичай входили імена або ініціали Лукутіних, які на той момент володіли фабрикою.
“Федоскінська трудова артіль колишніх майстрів фабрики Лукутіних” розробила власне маркування. Тут також варто знати, що в 1913 році артіль нагородили малою золотою медаллю Всеросійської виставки сільгосппромисловості у Києві. Тому якийсь період зображення цієї медалі штампувалося на зворотному боці предметів.
За радянських часів інформацію почали розташовувати на етикетці, що додається до виробу. Приклад вище показаний супровідний документ пізнього СРСР.
Наразі кожне підприємство розробляє свій варіант маркування. Фабрика лакового мініатюрного живопису «Федоскіно» не тільки ставить своє тавро на зворотний бік кришки, але й додає номерний сертифікат із зазначенням авторства предмета. Артель «Лакова мініатюра» підтверджує справжність предмета свого виробництва особистим підписом художника, який виконав роботу, та серійним номером із занесенням останнього до журналу художньої ради.
