Французький франк, який ще недавно був однією з найпопулярніших у недавньому минулому світових валют, з’явився у важкі для Франції роки Столітньої війни з Англією.
У 1356 році в битві при Пуатьє французький король Іван II Добрий (1350-1364 рр.) потрапив у полон до англійців. Для Франції це стало катастрофою. Адже суверенітет держави на той час втілювався не в чомось абстрактному, а в персоні правлячого монарха.
Довгі чотири роки король Франції був бранцем Туманного Альбіону. Англійці вимагали з дофіна Карла величезний викуп за його батька – 3 мільйони золотих екю (близько 13,5 тонни дорогоцінного металу).
За договором 1359 року англійці обіцяли випустити Іоанна після отримання задатку в 1 мільйон екю. Ціною величезних зусиль дофіну Карлу вдалося вибити з французів лише 400 000 екю. Для викупу короля не вистачало 600 тисяч золотих монет.
Але тут королю-полоненому підвернувся успіх. Один із найбагатших людей Європи, правитель Мілана Галеаццо Вісконті попросив у Івана II руки його дочки, принцеси Ізабелли для свого сина Джана. Нічого, що нареченому було 9 років, а нареченій 12. Іоанн охоче погодився, адже Вісконті запропонував за своєю дочкою придане у кількості 600 тисяч золотих монет, які бракували для викупу. Весілля відбулося, гроші були отримані, а Іван II знайшов довгоочікувану свободу.
Ви скажете – а до чого тут франк?
Дуже навіть до чого.
Для викупу короля із зібраного з усієї Франції золота дофін Карл наказав карбувати нову монету.
Так, 5 грудня 1360 з’явився франк, який отримав назву кінного. На аверсі монети був зображений король Іоанн в лицарському образі з мечем, на дестрієрі (лицарському коні-важкоатлеті). Назва “франк” ймовірно походить від напису на монеті – «Francorum Rex» \ «Король Франків».
Але, можливо, тут була присутня і деяка гра слів. Слово “франк” також перекладається як “вільний” і цілком могло символічно означати, що ця монета стала головною причиною звільнення короля Іоанна з англійського полону. Про це опосередковано свідчить один із історичних документів тієї епохи. У постанові про заснування нової монети король Іван II писав: «Ми були звільнені з повного ув’язнення і позбавлені навіки. Ми наказуємо, щоб те золоте деньє, яке ми тепер робимо і маємо намір продовжувати робити, називалося золотим франком…».
Кінний франк (Franc à cheval) карбувався із золота і важив 3,88 грами. Таким чином з марки дорогоцінного металу вагою 244,5 грама виходило 63 кінних франки. У центрі аверса монети розміщено зображення короля-лицаря з мечем на дестрієрі, що скаче галопом. Шолом і обладунки короля, а також оздоблення коня прикрашені fleurdelisée (королівськими ліліями). Латинська кругова легенда на аверсі говорить: “IOHANNES DEI GRATIA FRANCORVМ REX” \ “ІОАН БОЖОЮ МИЛІСТЮ КОРОЛЬ ФРАНКІВ”. На аверсі кінного франка зображено квітучий рівнокінцевий хрест у розетці, прикрашеній пальметтами. По колу викарбувано девіз – «ХPC VINCIT • XPC REGNAT • XPC IMPERAT», що в перекладі з латині означає – «ХРИСТОС ПЕРЕМАГАЄ, ХРИСТОС ЦАРСТВУЄ, ХРИСТОС ВОЛОДАРЮЄ».
В 1365 король Карл V почав карбування так званого «пішого франка» (Franc à pied).
За технічними характеристиками та змістом легенди (крім імені короля) монета була повністю ідентична кінному франку. Однак, була одна істотна відмінність в дизайні – монарх стоїть під готичною аркою.
В 1437 Карл VII зменшив вагу франка до 3,06 г і відновив образ короля-вершника на аверсі.
31 травня 1575 року король Генріх III, замість срібного тестону, випустив в обіг перший срібний франк вагою 14,18 г, що складався з 4 день і 20 солей. У той же час починається карбування фракцій срібного франка – монети номіналом о пів франка та чверть франка.
Однак франк так і не став тоді основною грошовою одиницею Франції. В якості такої виступав виключно золотий екю.
В 1586 Генріх III (1574-1589 рр.) видав указ, що забороняв карбувати срібні франки. На Паризькому монетному дворі дозволялося виготовляти лише фракції франка.
Король Людовік XIII (1610-1643 рр.) продовжив карбування фракцій франка – 1/2 та 1/4 (відповідно 7,09 г та 3,55 г срібла 833-ї проби). 1640 року Людовік XIII вирішує реформувати грошову систему Франції, і 23 грудня 1641 року засновується нова золота монета, якій король дав своє ім’я: «Золотий Людовік» або луїдор (Louis d’or).
Також випускався срібний Луї, який одержав назву срібного або білого екю (еcu d’argent, еcu blanc).
Вагова норма білого екю відповідала нормі талеру. Про франка та його фракції надовго забули. Проте в умах французів він залишився живим. Великі драматурги Мольєр Буало у своїх творах часто згадували про франк, незважаючи на те, що в обігу цієї монети вже не було.
Реанімувала франк як національну валюту Французька Республіка Велика Французька революція 1789 року.
18 жерміналя 3-го року Республіки (7 квітня 1795 року) було видано закон, який затвердив франк офіційною валютою Франції.
Франк, який емітувався з 1796 по 1914 рік, отримав назву франк жерміналь (Franc germinal) на ім’я місяця, коли його узаконили. Цим же документом затвердили десяткову систему франка, який тепер складався зі 100 сантимів. Вагова норма франка жерміналь була встановлена в 5 г срібла 900 проби. Перші франки жерміналь з’явилися у зверненні 1796 року. Срібний монетний ряд включав 1/4, 1/2, 1, 2 і 5 франків. Із золота карбували 20 та 40 франків.
Розробником дизайну та різьбяром штемпелів перших республіканських франків став головний гравер Паризького монетного двору Огюстен Дюпре.
У нижній частині реверсу перших франків жерміналь завжди карбувався його знак – “Dupré”. На реверсі франків республіканської емісії було зображено алегоричну сцену, де Геракл (алегорія Братства) об’єднує Рівність і Свободу. Тим самим було на монеті реалізували у образному вигляді революційний девіз «Свобода. Рівність. Братство». Алегоричні фігури оточені гаслом – UNION ET FORCE \ СОЮЗ І СИЛА.
Поряд із монетами випускалися також і паперові асигнації франка жерміналь різних номіналів. Випуск паперових асигнацій був викликаний недостатнім обсягом металевої готівки, оскільки в роки Революції багато аристократів втекли з Франції, прихопивши чималі суми у дзвінкій монеті. Обмежувало обіг готівки і накопичення населенням монет з дорогоцінних металів у неспокійні революційні роки.
Для карбування монети у республіканській Франції вишукувалися будь-які можливості. Так, зокрема, проводилася кампанія з вилучення дорогоцінних металів у емігрантів, абатств, церков, переплавлення посуду з королівських палаців, робилися патріотичні пожертвування, на розмінну монету було переплавлено близько 30 тисяч дзвонів. Нарешті, починаючи з 1796 року, експансіоністські війни також дозволили залучити великі обсяги металів з усієї Європи (45 мільйонів фунтів лише 1796 рік).
За Наполеона I Франція створила велику імперію як у Європі, і поза нею, де широко циркулювала французька валюта. У межі зони франка увійшли Бельгія, Нідерланди, Швейцарія та Північна Італія.
23 грудня 1865 року було створено Латинську валютну спілку у вигляді валютної асоціації, визнавшою принципи однаковості валют щодо ваги, якості металу і курсу грошових одиниць чотирьох країн – Франції, Бельгії, Швейцарії та Італії, до яких у жовтні 1868 року приєдналася Греція.
Французький франк залишався однією з найпопулярніших валют у світі незважаючи на політичні та військові потрясіння 1848, 1870, 1871 років.
Франк жерміналь був неодмінним атрибутом успішного розвитку Франції, зміцненню її могутності та національного багатства протягом понад 130 років, до 1928 року, коли з’явився так званий «франк Пуанкаре».
Перша світова війна внесла серйозні корективи до фінансової системи Франції. Вже серпні 1914 року із вступом у Франції війну франк перестав бути конвертованим у золото та її перевели на примусовий курс. У ході війни та після неї франк неодноразово девальвувався. Довіра до нього падала як у самій Франції, так і за її межами. Останній срібний франк жерміналь був випущений 1920 року.
Це була лебедина пісня колись повноцінної та популярної монети, що знаменувала символічний кінець франка жерміналь. На аверсі останнього франка жерміналь зображено Францію в алегоричному образі Сіятельниці. Дизайн монети був розроблений ще наприкінці XIX століття визначним медальєром, президентом Академії образотворчих мистецтв Луї-Оскаром Роті. Його знак “O.Roty” розташований під ногами жіночої фігури.
Незважаючи на перемогу у Першій світовій війні, у післявоєнний період Франція переживала далеко не найкращі часи. У 1920-х роках зберігався дефіцит бюджету, зростала інфляція. Не рятували навіть репарації, які отримують від переможеної Німеччини. У 1926 році франк коштував лише десяту частину своєї довоєнної вартості.
Тоді ж уряд, який очолює Раймон Пуанкаре, розробив програму порятунку франка, в рамках якої провели девальвацію національної валюти. Франк Пуанкаре, запроваджений 1928 року, становив 1/5 вартості франка жерміналь і умовно містив 58,95 міліграма золота.
1931 року в обіг вийшла лінійка монет франка Пуанкаре з недорогоцінних металів. Срібними були лише монети 10 та 20 франків.
У роки Другої світової війни франк випускався профашистським урядом маршала Петена у Віші. Монети карбувалися з алюмінію, цинку та заліза. Революційне гасло «Свобода. Рівність. Братство» було замінено на монетах на гасло «Праця. Родина. Батьківщина”.
Після Другої світової війни франк неодноразово девальвувався. Однак це не завадило йому вже в 1950 році стати резервною валютою.
Інфляційний сплеск 1956-1957 років, викликаний збільшенням дефіциту бюджету, призвів до того, що Фелікс Гайяр, тодішній міністр фінансів, 10 серпня 1957 року здійснив 20% псевдодевальвацію (або замасковану девальвацію) франка.
Курс долара різко зріс із 350 до 420 франків. Ця девальвація була легалізована 23 червня 1958 Антуаном Піне, міністром фінансів останнього уряду IV Республіки, уряду Шарля де Голля. У 1960 році на монети повернулася знаменита Сіятелька Луї-Оскара Роті. Аж до переходу Франції на євро Сіятелька була неодмінним зображенням на франкових монетах.
1 січня 2002 року Франція перейшла на загальноєвропейську валюту – євро. Однак, на аверсах французьких 10, 20 та 50 євроцентів залишилася нагадування про колишню славу французького франка – знаменита Сіятелька.
