Георгіївський хрест є найвідомішою та найпочеснішою військовою нагородою Російської імперії.
Спочатку існував лише орден Св. Георгія для офіцерів і генералів, але на початку 19 століття було запроваджено солдатський хрест – знак ордену, яким нагороджувалися нижні чини. Кожен мріяв про солдатський Георгіївський хрест.
Історія цієї нагороди налічує понад сто років. Масово нагороджувати Георгіївськими хрестами чотирьох ступенів стали у період Першої світової війни 1914-1918 років.
Введення Відзнаки Військового ордену
Для офіцерів і генералів Російської імператорської армії найвищою державною нагородою за героїзм і мужність був Військовий орден святого Георгія чотирьох ступенів, запроваджений у 18 столітті.
Він був виконаний у формі хреста з медальйоном у центрі, на якому зображувався святий великомученик, а на зворотному боці – монограма з літер С та Г. Промені хреста покривалися білою непрозорою емаллю. Цей орден належало носити на особливій стрічці, що отримала назву Георгіївської. Фактично, ця нагорода присуджувалася лише представникам дворянського стану.
У той самий час нагородження нижніх чинів (представників недворянського стану) за військову доблесть не було спеціальної нагороди.
У 18 столітті їх нагороджували медалями за кожну битву окремо. Але на початку 19 століття під час закордонних походів Російської армії солдати виявляли героїзм під час боїв із військами французької коаліції.
Тому імператору Олександру 1-му було направлено клопотання з проханням заснувати солдатську нагороду – як різновид (або 5-й ступінь) Військового ордена Св. Георгія для нагородження нижніх чинів.
У результаті, після обговорення з вельможами, у лютому 1807 року імператор підписав маніфест про запровадження «відзнаки Військового ордена» (рос. мовою «знака отличия Военного ордена», скорочено – ЗОВО) для нагородження нижніх чинів армії та флоту.
Хрести ЗОВО наказувалося носити на Георгіївській стрічці. Ці нагороди вручалися за дотримання двох умов: по-перше, безпосередня участь у бойових діях і, по-друге, виявлена при цьому особиста мужність. Солдат нагороджували хрестами ЗОВО, наприклад, за успішну атаку на ворогів, за знищення ворожих знарядь, за відбиту атаку противника, за взяття в полон ворога, за захоплення ворожого прапора, за винесення пораненого командира з поля бою тощо.
Тому бути нагородженим таким знаком вважалося дуже почесним. Для нижніх чинів хрест ЗОВО став найвищою нагородою. Хрестами ЗОВО могли нагороджувати багаторазово.
Хрести ЗОВО
Солдати іменували цей хрест «Єгорієм», оскільки його зовнішній вигляд повторював композицію ордена Св. Георгія – круглий медальйон з рельєфним зображенням монограми «СГ» і чотири промені, що прямо розширюються. На медальйоні та на променях хреста знаходиться опуклий обідок. На зворотному боці медальйону знаходилося опукле зображення Св. Георгія (верхом на коні) вражаючого змія. До верхнього променя кріпилося вушко для носіння хреста на стрічці. Ці знаки виготовлялися із срібла 84-ї (золотникової) проби. З хрестами потрібно було носити Георгіївську стрічку.
Спочатку хрести ЗОВО були безномерними.
З 1809 року було запроваджено нумерацію хрестів та списки нагороджених. Такими хрестами ЗОВО нагороджували до 1820 року – командирів та учасників партизанських загонів, командирів та ратників народного ополчення, які виявили особисту мужність купців, міщан та селян. На Санкт-Петербурзькому Монетному дворі було викарбувано понад 16 тисяч номерних хрестів ЗОВО до початку Вітчизняної війни (1812 р.). Нумерація була наскрізна. Номери на хрестах набивали сталевими пуансонами (ручними чеканами) – арабськими цифрами на горизонтальних променях (зліва направо). Частково нумерації стали піддавати вже видані хрести.
При імператорі Миколі 1-му був розроблений і в 1833 році затверджений Статут Військового ордена Св. Георгія, в якому обумовлювався офіційний статус відзнаки Військового ордену та ознаки подвигів для нагородження нижніх чинів. У цьому статуті обговорювалося обов’язкове носіння хрестів ЗОВО на підвісі з Георгіївської стрічки. А для нагороджених хрестом понад три рази вводився бант із Георгіївської стрічки. Тепер повноваження щодо прийняття рішень про нагородження хрестами ЗОВО передавались головнокомандувачам армій та корпусів збройних сил Російської імперії.
У 1839 році було викарбувано 4500 хрестів для нагородження солдатів Прусської армії (як союзника Росії у війні з Францією та її союзниками) з нагоди 25-річчя перемоги над армією Наполеона. Ці хрести відрізнялися лише наявністю рельєфного вензеля імператора Олександра 1-го верхньому промені.
Як відомо, у Російській імператорській армії служили представники різних релігійних конфесій. Серед героїв було достатньо мусульман та інших іновірців. Тож у серпні 1844 року було видано указ про запровадження спеціальних хрестів ЗОВО для нижніх чинів нехристиянського віросповідання.
Єдина та головна відмінність таких хрестів полягала в тому, що монограма та образ християнського великомученика св. Георгія було замінено зображення російського гербового двоголового орла. Але відомо, що мусульмани часто просили про вручення хреста з «джигітом» (тобто із зображенням св. Георгія), а не з «птахом».
Введення ступенів ЗОВО
Нагородження безступовими хрестами тривало до березня 1856 року, коли імператорським указом було введено чотири ступені відзнаки військового ордену.
Очевидно, що це нововведення в нагородній системі було викликане тим, що подвиги солдатів були нерівнозначними і відрізнялися за ступенем мужності. Адже офіцерський орден Св. Георгія мав чотири ступені. Тепер нумерація солдатських хрестів ЗОВО почалася знову. Нагородження проводилися послідовно від нижчих ступенів до вищих. Військовослужбовці, нагороджені хрестом усіх чотирьох ступенів, називалися повними Георгіївськими кавалерами.
Зовнішній вигляд хрестів ЗОВО не змінився, лише на нижньому промені додавалася рельєфна напис із зазначенням ступеня (арабською цифрою) у два рядки: «1-4 СТЕП». Хрести першого і другого ступеня виготовлялися із золота, а зі срібла карбувалися знаки лише третього та четвертого ступенів. Хрести ЗОВО для іновірців також почали розділятися на чотири ступені.
Георгіївський хрест зразка 1913 року
У рік святкування триста років династії Романових було підготовлено новий статут для ЗОВО.
З цього періоду солдатська нагорода стала офіційно іменуватись «Георгіївським хрестом». У новому статуті було сказано: «До Військового ордену Св. Великомученика і Побідоносця Георгія зараховується Георгіївський хрест, встановлений для нижніх військових чинів у нагороду за видатні подвиги хоробрості та самовідданості, проти ворога в бою вчинені».
Нумерація нагороджень знову розпочалася заново. У зв’язку з цим, вже на заготовлених хрестах колишнього зразка, що залишилися неврученими з часів Російсько-японської війни, стали карбувати нову нумерацію. За Статутом 1913 хрестами дозволялося нагороджувати посмертно. Крім того, скасовувалися спеціальні хрести для іновірців – відтепер однотипними Георгіївськими хрестами нагороджували незалежно від віросповідання кавалерів.
Зовнішній вигляд нагороди залишився тим самим. Але є кілька ознак, якими можна відрізнити хрести ЗОВО від нових Георгіївських хрестів: по-перше, ЗОВО більш плоскі, з рівномірною товщиною, ніж Георгіївські хрести, у яких промені та медальйон більш опуклі (лінзоподібні в перерізі); по-друге, медальйон ЗОВО має ширший обідок; по-третє, торці променів та медальйону Георгіївських хрестів мають сліди двосторонньої вирубки під кутом, тоді як торці ЗОВО рівно опиливались напилком під прямим кутом; по-четверте, вага ЗОВО більша, ніж у Георгіївських хрестів у середньому на 2 грами; по-п’яте, цифри нумерації на ПЗВЗ трохи менші, ніж на Георгіївських хрестах, і відрізняються більш художнім виглядом; по-шосте, вушко ЗОВО мало, як правило, лопатоподібну форму, а на Георгіївських хрестах круглу.
У період Першої світової війни через героїчні вчинки російських солдатів на полі бою кількість нагороджень Георгіївськими хрестами 4-го ступеня в 1916 році перевищила мільйон людей. З цієї причини на верхньому промені хрестів-мільйонників було додано рельєфний напис «1/м».
Інше нововведення було пов’язане з важким економічним становищем країни під час Світової війни – з жовтня 1916 року було ухвалено рішення припинити нагородження Георгіївськими хрестами із дорогоцінних металів.
Тепер хрести першого і другого ступенів карбувалися з латуні (томпака) з додаванням у нижніх кутах горизонтальних променів букв Ж і М (тобто жовтий метал), а хрести третього та четвертого ступенів карбувалися з мельхіору з додаванням у нижніх кутах горизонтальних променів букв Б та М (тобто білий метал).
Рухомі патріотичними почуттями, солдати почали масово здавати свої нагороди із золота та срібла, а натомість отримували Георгіївські хрести з неблагородних металів.
Крім того, кавалери могли придбати Георгіївські хрести, виготовлені приватними фабрикантами, найвідомішим з яких був Д. Кучкін.
Нагороди, виготовлені на приватних фабриках, зазвичай помітно відрізнялися від зразків Монетного двору в деталях: по-перше, ці хрести були більш плоскими і тонкими; по-друге, шрифти літер та цифр були іншими; по-третє, ступінь міг гравіруватися вручну; по-четверте, форма монограми «СГ» та зовнішній вигляд св.Георгія мали авторський характер; по-п’яте, найчастіше хрести штампувалися з томпака з подальшим покриттям позолотою або сріблом, але якщо нагорода виготовлялася з дорогоцінних металів, на неї ставилися тавра Пробірного управління та іменник майстра. Кучкінські хрести мали вставний медальйон.
Георгіївські хрести Тимчасового Уряду та Громадянської війни
Після державного перевороту у лютому 1917 року зовнішній вигляд Георгіївських хрестів не змінився. Але тепер в умовах воєнного часу при прийнятті рішень про нагородження існуючий Статут нагороди не завжди дотримувався.
Так, першим було нагороджено Тимофія Кирпичника, який у спину вбив свого командира і підняв повстання резервного батальйону Лейб-Гвардії Волинського полку в Петрограді. Георгіївськими хрестами стали нагороджувати також цивільних осіб. Керівник Тимчасового Уряду О.Керенський отримав таку честь за рішенням одного з полків діючої армії.
У результаті нові політичні віяння Тимчасового Уряду знайшли офіційне твердження у наказі Верховного головнокомандувача: із серпня 1917 року за рішенням загальних зборів нижніх чинів роти (ескадрону, батареї, сотні) Георгіївськими хрестами могли нагороджуватися офіцери. А для видимої відзнаки таких нагород потрібно носити на Георгіївській стрічці особливу лаврову гілочку, виконану зі срібла, мельхіору або посрібленої латуні. Ця відзнака була фігурною стрічкою з бортиком, покладеною на лаврову гілку. Здобути солдатського «Георгія» вважалося для офіцерів дуже почесно.
У період Тимчасового Уряду стала вельми поширеною Георгіївські хрести, виготовлені приватними фабриками. Також використовувалися хрести держчекану без номерів, які призначалися для нагородження цивільних осіб.
Після жовтневої революції більшовиків окремі підрозділи колишньої армії (і військових училищ) вступили в збройну боротьбу з організованою Червоною армією. Так звані білогвардійці в період Громадянської війни, що почалася в Росії, зберегли Георгіївський хрест як найвищу нагороду для військовослужбовців (нижніх чинів). Так, на Півночі країни в армії генерала Міллера солдатів нагороджували Георгіївськими хрестами, виготовленими з алюмінію. Зовнішній вигляд хрестів повторював дореволюційний прототип. Але зображення Св. Георгія у медальйоні було примітивнішим. Усі цифри на хрестах набивалися вручну пуансонами із простим шрифтом.
Найбільш активно Георгіївськими хрестами нагороджували у Донській армії. Козацтво південної частини країни активно чинило опір комуністичній владі. Багато козаків відзначились у боях і були удостоєні нагороди.
Донські хрести характеризуються тим, що виконання монограми «СГ» та вершника помітно повторює хрести фабрики Кучкіна. Крім того, навколо монограми на медальйоні зображено лише один опуклий обідок. Найчастіше номер ступеня на нижньому промені хрестів набивався пуансоном (над викарбуваним написом «СТЕП»). Номер нагородження, як і в попередньому випадку, набивався пуансонами із простим шрифтом.
Ці хрести штампувалися з томпака і покривалися позолоченням чи сріблом.
Крім того, після 1917 року Георгіївські хрести виготовлялися за кордоном – у Німеччині, Франції, Великій Британії та Чехословаччині. Цими хрестами нагороджували героїв Добровольчої армії, що діяла на Заході, Півночі, у Сибіру та на Сході Росії. Дизайн таких Георгіївських хрестів більш-менш повторює прототип, оскільки завдання його точного копіювання в іноземних виробників не стояло. Останнє нагородження Георгіївським хрестом було здійснено генералом П.М. Врангелем 1922 року.
