Хохлома – російський народний промисел, розпис дерев’яних предметів (посуд, предметів декору). Традиційно на темному тлі зображують ягоди в оточенні гілок та листя, квіти, тварин. Вироби цінують за самобутність, міцність, довговічність, зручність у побуті. З чашок, виготовлених у фабричних умовах, можна пити чай та інші напої, з мисок їсти суп. Після використання посуд миють теплою водою з милом і витирають насухо.
Історія промислу
Розпис «під золото» з’явився у 17 столітті, його батьківщиною вважається містечко Коверніно. Село Хохлома було своєрідним перевалочним пунктом, куди звозили готові миски, ложки, ковші та інші предмети з навколишніх майстерень. Звідси така назва промислу.
Існує кілька версій виникнення цього виду декоративного розпису. За однією з них ідея декорування дерев’яного посуду «під золото» прийшла заволзьким старообрядцям. Серед тих, хто переселився до нижегородських земель, щоб сховатися від переслідувань ніконівської церкви, були іконописці, художники, які створювали книжкові мініатюри. Місцеві умільці займалися токарною справою: виточували різноманітний посуд, наносили об’ємне різьблення. Хохломський промисел виник як поєднання пластики токарних та різьблених форм посуду, прийомів іконопису, у тому числі технології виготовлення «золотого» начиння без використання золота.
За іншою версією, нижчеміські ремісники імітували позолоту на дереві в 1640-1650 роках, ще до приходу в ці землі старообрядців. У великих селах виготовляли дерев’яний посуд, який забарвлювали за допомогою олов’яного порошку. Швидше за все, цей спосіб декорування передував хохломському. Олово коштувало дорого, тож хохломський промисел розвивався повільно. Основними замовниками стали монастирі.
Розвитку промислу сприяло розмаїття лісу Заволжя і близькість до Волги. Готовий товар відправляли на ярмарки. Яскравий розписний посуд доставляли до Персії, Індії, Середньої Азії, її охоче купували і європейці.
У другій половині 19 століття хохлому стали представляти на російських та міжнародних виставках. Завдяки віянням моди «російський стиль» став популярним серед різних верств населення. Штучками з самобутнім розписом користувалися навіть члени царської сім’ї.
Після розпаду СРСР для промислу настали важкі часи.
Якщо за радянської влади в ньому було зайнято 2,5 тисячі осіб, то до 2017 року їхня кількість скоротилася до 6,5 сотень. Нині центри розвитку хохломського розпису — місто Семенове та село Семине.
Технологія розпису
На першому етапі дерев’яним брускам надають потрібної форми за допомогою токарного або фрезерного обладнання. Заготівлі називають «білизна». З них видаляють рідину, покривають розведеною глиною, знову висушують. Потім вручну обробляють лляною олією (оліфою), використовуючи невеликий шматок овечої або телячої шкіри, процедуру повторюють 3-4 рази протягом дня. Це дуже відповідальний етап, від якого залежить якість готового виробу. Оліфа має розподілятися рівномірно, для цього заготовку акуратно повертають.
Далі у поверхні чашки, ложки чи ковша втирають порошок із алюмінію, вони стають біло-дзеркальними. Цей етап називається «лудіння», посуд готовий до розпису. Для нанесення малюнка найчастіше використовують кіновар та сажу — червоні та чорні масляні фарби. Дозволяється урізноманітнити візерунок коричневими, жовтими, світло-зеленими відтінками.
Найпоширеніші орнаменти: «кудрина» – золоті завитки у вигляді стилізованого листя та квітів, «пряник» – ромб або квадрат, доповнений рослинними елементами, «трава». Простіші орнаменти наносять штампиком, який роблять з тканини або вирізають з гриба-дощовика.
Наразі вироби готові до покриття лаком. Усього накладають 4-5 шарів, після нанесення кожного з них передбачено сушіння. Потім продукцію гартують у печі при 150 градусах, поки поверхня не набуде золотистого кольору.
