Історія української порцеляни налічує понад 3 сотні років. Своє ім’я до неї вписав і Городницький порцеляновий завод. Його продукція цінується колекціонерами, особливо охоче купують малу пластику. Підприємство спеціалізувалося на продукції масового споживання найвищої якості.
Історія
Городницький фарфоровий завод було засновано у 1799 році як дочірнє підприємство мануфактури князя Юзефа Чарторійського у Корці. Перші фаянсові вироби випустили навесні 1807 року, фабрику довго зводили та оснащували. У 1810 році вона перейшла у спадок Г. Любомирському, зятю Чарторійського. За Любомирських продукція не поступалася за якістю зразкам найкращих світових мануфактур.
У другій половині 19 століття господарі часто змінювалися, але попри це виробництво продовжувало розвиватися. За В. Руликовського запросили іноземних фарфористів, для отримання маси почали використовувати новий млин, збудували вдосконалені печі для випалу.
Наприкінці 1879 року на підприємстві сталася пожежа, виробничі приміщення сильно постраждали, їх треба було відновлювати майже з нуля. Зруйнований завод кілька разів перепродували, доки 1882 року його взяв у найм А. Зусман. Він стояв на чолі Городницького фарфорового заводу та випускав тонкостінну кераміку до 1917 року.
Зусман запросив іноземних майстрів, розширив асортимент: з’явилися чайні скриньки, настільні скульптури, флакони для парфумів, кошики для фруктів та інше кухонне начиння. Для декорування посуду використовують перекладні зображення. Їх наносили за допомогою сильного нагріву.
Після революції 1917 завод націоналізували і закрили, він знову запрацював тільки в 1923 році. В основному випускали настільну скульптуру, а також сервізи, чайники. Під час другої світової війни підприємство було практично зруйноване, після припинення боїв його підняли з руїн та запустили. У другій половині 20 століття Городницький порцеляновий завод став одним із провідних підприємств з випуску тонкостінної кераміки в СРСР.
Після вступу країни до СОТ у 2008 році розпочався захід сонця української фарфорової промисловості. Конкуренція з дешевою імпортною керамікою, економічна криза призвели до банкрутства ДФЗ та ліквідації у 2012 році.
Асортимент
Продукція заводу стала особливо різноманітною за радянських часів. Виготовляли посуд, сувеніри, предмети декору. Для скульптур характерна увага до деталей, національна специфіка. До війни робили фігурки героїв казок, звірів, людей.
У 1930-х роках провідними скульпторами були Є. Гаврилюк, Р. Марчук. Гаврилюк здобув вищу художню освіту у Києві, працював на заводі з середини 1930 до середини 1960 років. Серед його робіт особливо популярні “Гуцулка”, “Окунь”, “Папуга какаду”. Р. Марчук втілювала у фарфорі образи дітей та тварин.
Наприкінці 1940-х років до асортименту включили бюсти радянських видатних діячів. У 1980-х роках частина виробів йшла експорту. Роботи деяких заводських умільців брали участь у всесоюзних та міжнародних виставках.
Ціни на городницький посуд помірні, оскільки він випускався масово. Вища вартість у скульптурних груп. Тонкостінну кераміку ГФЗ можна купити на барахолках, у магазинах антикваріату. Її цінують не лише за національний колорит, а й за високу якість.
Клейма Городницького порцелянового заводу за роками
Підприємство довгий час не мало власного тавра, бо вважалося дочірнім підприємством мануфактури Чарторийського. Продукцію почали маркувати з 1882 року, коли фабрику орендував О. Зусман.
Після революції тавра змінювалися, коли підприємство переходило з відомства у відомство, змінювалася назва відомства чи виникала потреба у створенні нового товарного знака. Вивчення виробів ДФЗ продовжується та уточнюється. Тому різні каталоги наводять свої періоди використання того чи іншого тавра ДФЗ. Ми покажемо кілька варіантів каталогів, а також приклади таврування на самих виробах.
