Гоцатлінський художній комбінат

Здатність до швидкої релокації – одна з необхідних якостей нашого сучасника. Але такий спосіб життя вимагає жорсткого мінімалізму. Доводиться відмовлятися від багатьох предметів домашнього побуту, які важко постійно перевозити з місця на місце. Тому в квартирах все рідше можна зустріти на стіні ріг із навершям із срібла, а за склом буфету – срібний стос із рослинним орнаментом, які хтось із предків привіз, колись побувавши на Кавказі.

Кубок для вина «Ріг достатку» (1981)

Народні промисли села Великий Гоцатль

Якщо спитати, зі сріблом чи міддю почали гоцатлінці працювати раніше, серед майстрів почнуться запеклі суперечки. Кожен відчайдушно боротиметься на першість свого ремесла. Але безперечно одне: вже кілька століть у Гоцатлі покоління за поколінням виростають майстри роботи з металу. Достовірно з’ясувати, як і коли саме зародилася ця майстерність, дуже складно, оскільки, згідно з кавказькими традиціями, будь-який суворий факт слід приправити красивими легендами. По одній із них село понад триста років заснував великий майстер Ахкубек, який вирішив, що в одному з ним аулі проживатимуть лише талановиті ремісники, які прославлять це місце на весь світ.

Першим великого розквіту досяг мідний промисел, оскільки побут вимагав певного набору посуду (глеки, казани, таці). Деякі предмети впліталися у народні традиції. Наприклад, десятилітровий глечик був супутником будь-якої місцевої дівчини, оскільки з ним вона ходила по воду. Отримавши такий глечик ще від матері, дівчина після заміжжя йшла з ним у нову родину. Майстри ретельно прикрашали стінки судин рельєфним карбованим орнаментом, роблячи кожен із них неповторним.

Приклад складної гоцатлинського прикраси

Гоцатлінські роботи зі срібла поступово теж стали завойовувати визнання мешканців округу. Химерні прикраси (підвіски, браслети, кільця та ін.) почали розходитися Кавказом, прославляючи майстрів Гоцатля. Зі срібла робили ошатні гудзики та шпильки, деталі поясів та нашивки на головні убори. Святковий вигляд виробам надавали чорніння, накладна філігрань, кольорові каміння.

Історія Гоцатлинського художнього комбінату

Радянський побут не припускав достатку багато прикрашених предметів, а ювелірні вироби в магазини справно постачали заводи та фабрики, що працюють у великих містах. Це призвело до того, що традиційні гоцатлінські промисли почали згасати. Майстри кустарної обробки металу вже не могли прогодувати сім’ї та змінювали спеціальність на більш прибуткову. Не дав зникнути народному мистецтву Магомед Казійович Джамалудінов.

Стопка з рослинним орнаментом, срібло 875-ї проби (1970 р.)

Основи декоративного оздоблення металу Джамалудінов освоїв у Тбілісі, навчаючись у ювелірів-лакців. Милуючись узорами, що виходили, Магомед Казійович порівнював їх з тими, які в дитинстві бачив у Гоцатлі на стародавніх речах, що збереглися в роду. Вивчившись на професійного ювеліра, Джамалудінов звернувся до влади Дагестану, щоби організувати ювелірну артіль. Запропоновані зразки зацікавили владу, і 1958 року в Гоцатлі заснували артіль. У країні тоді стартувала компанія з укрупнення дрібних підприємств та ліквідацій артілей, тому 1960 року ювелірну артіль перетворили на Гоцатлинський художній комбінат.

Щоб швидко розвинути виробництво практично з нуля, влада застосувала улюблений радянський метод, командувавши новому підприємству перевірених фахівців для передачі досвіду. Для цього звернулися до, начебто, прямих конкурентів майбутніх гоцатлінських ювелірів – майстрів з дагестанського села Кубачі. Обмін досвідом налагодився майже миттєво. Майстри з Кубачів не лише допомагали налагоджувати випуск безпосередньо у Гоцатлі, а й запрошували молодих ювелірів до себе на навчання. Гоцатлінці на якийсь період переїжджали до Кубачі, переймаючи техніку місцевого декорування.

Приклад гоцатлінського срібного посуду

Періодом найвищого розквіту комбінату вважають 1970-ті роки. Комбінат швидко став неофіційним центром Гоцатля, навколо якого почало крутитися життя всього села, тож він забезпечував роботою три сотні майстрів. Влада Дагестану, проте, дбала про збереження всіх видів місцевих художніх промислів, тому окрім ювелірних виробів тут почали працювати ділянки з випуску мідно-чеканного посуду та традиційних дагестанських безворсових килимів. Зі срібла теж творили посуд: чарки, чарки, глечики, вази, винні та коньячні набори. У величезній кількості сюди звозилися роги, на які ставилися багато прикрашені навершия.

Приклад гоцатлінських срібних прикрас

Але головним напрямом залишався випуск прикрас зі срібла з характерними візерунками «жураб-накъиш» (сувора послідовність стилізованих рослинних елементів), «дамган» (симетричний орнамент для жіночих прикрас), а також «кахаб» і «чеэраб-накъиш» (білий візерунок на чорному тлі). Переймаючи технологію обробки металу у Кубачів, майстри Гоцатля зберегли місцеву самобутність оздоблення. На кубачинських виробах тонкий суцільний візерунок щільно покриває всю поверхню предмета. Гоцатлінський майстер спочатку зробить на предметі великий елемент, а його внутрішні межі заповнить дрібним візерунком.

За пострадянських часів державна підтримка комбінату припинилася, а попит на його вироби різко знизився. Виявилося, що колишній обсяг випуску продати дуже складно, тому кількість виробів скоротили. За радянських часів тут широко застосовувався конвеєрний метод. Але його недоліки виявилися відразу ж, як тільки майстри були надані самим собі. З’ясувалося, що є багато людей, які досконало знають операцію, яку вони виконують роками. А ось кількість майстрів, здатних взяти шматок срібла та самостійно довести його до художнього предмета, вкрай невелика. Адже для цього треба знати не тільки, як розплавити метал, а й процеси монтування, карбування, гравіювання та чорніння.

Тому, що далі, то більше комбінат почав розпадатися на окремі приватні майстерні. Нині доля комбінату залишається вкрай невизначеною. Однак у селі Гоцатль продовжують роботу майстри зі срібла, які йдуть колишнім декоративним традиціям і створюють нові візерунки.

Клеймо Гоцатлинського художнього комбінату

Приклади клейма з іменником «ГХК»

На вироби з дорогоцінних металів у радянський період ставили пробірне клеймо та клеймо-іменник. З 1953 року в іменник додавали останню цифру дати (а потім ще й крапку чи дві). Іменником Гоцатлинського художнього комбінату була комбінація букв «ГХК». Наприклад, «0ГХК» – це 1970 рік, а «•1ГХК» – це 1981 рік.

Оцініть статтю
Додати коментар