Хрести-енколпіони – це натільні хрести, які використовувалися одночасно як невеликий резервуар для зберігання мощей святих чи освячених предметів – фрагментів просфори, землі, дерева та інших матеріалів зі святих місць паломництва християн.
Хрести-енколпіони нерідко одягали пілігрими та паломники, які подорожують святими місцями. Такі хрести також нерідко називали «енколпіями», а своїм виглядом часто копіювали існуючі аналоги, що відносяться до Візантії та візантійської релігійної традиції. По суті, хрести-енколпіони були різновидом мощевиків, проте більш знайоме сучасному вуху слово «мощевик» стали використовувати на Русі значно пізніше – у 14 столітті, після позбавлення татаро-монгольського ярма.
Хоча сама традиція виготовлення енколпіонів прийшла на Русь з Візантії, саме слово «енколпіон» сягає своїм корінням в давньогрецьку мову, що використовувалася з початку 2 тисячоліття до н. е. до 4 століття нашої ери. Досі ця найдавніша мова вживається під час богослужінь у храмах та монастирях Греції.
У Візантійській імперії енколпіони – контейнери різних форм, що носяться на грудях і форми коробок, медальйонів, невеликих скриньок, судин, що містять релігійні реліквії, артефакти або просто молитовні написи.
Хоча слова «енколпіон» і «хрест-мощевик» близькі за змістом, проте вони не синоніми, оскільки хрест-мощевик може бути призначений для носіння на тілі, тобто може бути досить великого розміру. Хрестом-мощевиком, наприклад, може бути напрестольний хрест, що лежить на престолі у вівтарі православного храму.
Хрест-енколпіон – це хрест, який християнин носить на собі, зазвичай у формі наперсного хреста (поверх одягу), значно рідше – як натільний хрест.
Період розквіту хреста-енколпіона в міднолітному мистецтві Русі припав на 11-15 століття, коли цей різновид хрестів був особливо популярним. Саме в цей час і були створені вражаючі зразки таких хрестів, які дійшли й донині. На жаль, через свою крихкість, небагато експонатів цього типу зуміли зберегтися в початковому неушкодженому вигляді.
Традиційно в Київській Русі на лицьовому боці енклопіонів зображувався розіп’ятий Ісус Христос, трохи вигнутий на хресті. Медальйони, що супроводжували ліву та праву сторону поперечної перекладини хреста, містили поясні зображення Божої Матері та одного з дванадцяти апостолів – Іоанна Богослова.
Вертикальний стовп хреста-енколпіона та відповідні медальйони у верху та низу виробу могли утримувати архангелів (Гавриїла, Михаїла), обраних святих чи святителів, хоча існують й інші варіації образів.
Оборотні стулки хрестів київського періоду найчастіше містили в центрі образ Божої Матері, але іноді й ростові образи апостолів, або інших святих. У бічних медальйонах зворотного боку хреста-енколпіона зазвичай розміщували лики апостолів-євангелістів – Луки, Марка, Матвія, Івана. Рідше цих позиціях хреста зустрічаються херувими чи обрані святі.
Типова форма енколпіона – чотирикінцевий хрест з рівними по довжині і кінцями, що злегка розширюються, закінчуються круглими медальйонами, що містять образи святих і архангелів.
Міднолітні зразки хрестів-енколпіонів домонгольського періоду, що визначається часовим діапазоном з 9 до середини 13 століття, мають кілька основних різновидів:
1. Енколпіони з рельєфним литтям зображень (період – з 11 століття);
2. Енколпіони з рельєфним литтям фігури Христа та плоскими ликами святих на кінцях та в медальйонах хреста (період – з 12 століття);
3. Енколпіони з перегородчастою емаллю. Техніка нанесення перегородчастої емалі (або клуазоне – «поміщений в комірку» (фр.)) є складною технікою роботи з емаллю та однією з найважчих технік в ювелірному ремеслі загалом. Хрести-енколпіони з перегородчастою емаллю в Стародавній Русі коштували цілі статки, їх могли дозволити собі лише найзнатніші і найбагатші верстви (період – друга половина 12 століття);
4. Енколпіони з плоским литтям та гравірованими зображеннями Ісуса та святих, які наносилися за допомогою чорніння, або з інкрустацією олова (період – друга половина 12 століття);
5. Енколпіони з гладким литтям та дрібними рельєфними фігурами, написи на такі хрести наносилися додатковим литтям (період – кінець 12 – середина 13 століття).
Серед домонгольських екземплярів хрестів-енколпіонів Русі нерідко трапляються зразки з хрестоподібними осередками, відокремленими перегородкою, що знаходяться в середній частині хреста. Очевидно, що деякі мідні хрести-енколпіони могли містити частинки християнських артефактів, таких як частинки Хреста Господнього, що підтверджується знахідкою давньоруського хреста-енколпіона в єпископському похованні на території сучасної Польщі або знахідкою аналогічних екземплярів на р. Клязьма. Проте, переважно, міднолитні хрести такого типу носили у собі «вторинні реліквії», що визначаються як предмети чи речовини, котрі стикалися з мощами (тканина, земля, дерево, камінь).
За часів появи перших хрестів-енколпіонів у в Київській Русі своїх прославлених святих було небагато, і, відповідно, відносно мало мощей. Мощі ж святих всесвітньої церкви, в силу географічної віддаленості, були практично недоступні, тому хрести-мощовики користувалися великою популярністю, дозволяючи віруючим доторкнутися до шанованих реліквій.
