Кам’янобрідський фаянсовий завод був одним із основних виробників фаянсу на території Української СРСР. Його дореволюційний період відзначений випуском безлічі цікавих предметів з порцеляни та фаянсу. Радянський період не менш славний, тому що в цей час з’явилося багато виробів, які цінуються шанувальниками вінтажу та ретро-стилю. На жаль, ринкові часи завод не пережив і назавжди вибув зі списку підприємств, що діють.
Історія Кам’янобрідського фаянсового заводу
Як і у багатьох фарфорових мануфактур, чиї ранні сторінки літопису рясніють білими плямами, у заводу в Кам’яному Броді купа неясностей з датою заснування та безліччю наступних фактів.
За ранньою версією граф Тишкевич і княгиня Яблонська, дізнавшись, що поклади місцевої глини підходять для виробництва порцеляни, вирішили заснувати невелику мануфактуру приблизно в 1860 році, запросивши до Кам’яного Брода фахівців з німецьких і чеських земель.
Так на березі річки Немилянки Остроженського повіту Волинської губернії (нині Житомирської області Баранівського р-ну) зародилося виробництво порцеляни та фаянсу. Проте більш поширена «пізня» версія, за якою фарфорово-фаянсова фабрика переїхала сюди 1876 року, який зараз вважається офіційною датою народження заводу.
У будь-якому разі існування цієї мануфактури пов’язане з австрійським підприємцем Фішелем Зусманом, який не тільки орендував її, а й вклав чимало зусиль та засобів у розвиток виробництва.
Від дрібносерійного випуску порцеляни та напівпорцеляни він перейшов до вишуканих і дорогих предметів, використовуючи напрацювання німецьких майстрів і завізши фарбу з Саксонії. Енергією Зусмана та покупкою нового обладнання щорічний оборот був доведений до 40 000 рублів.
Передаючи мануфактуру синові, Фішель залишав добре працююче підприємство з великими перспективами. На той момент до складу мануфактури входили формувальний цех, малярське відділення та відділення очищення посуду.
Період володіння Зусманом-молодшим вважається золотим століттям мануфактури. За штату в сотню робітників вона у 1884 році видала продукції на 85 000 рублів. Поступово Зусман побачив, що і порцеляну, і фаянс на існуючих площах виробляти накладно.
Тому було придбано Городницький завод, куди перенесли все фарфорове виробництво. А кам’янобрідське підприємство з кінця 1880-х років. зосередилося на випуску фаянсу, який завойовував все більшу популярність, будучи дешевшим за порцеляну.
З 1887 року заводі працювала «друкарня», що означало декорування товару деколью.
У серпні 1892 року велика пожежа знищує і завод, і робітниче селище. Зусман, що прибув на згарищі, був настільки засмучений побаченим, що спочатку розпрощався з Кам’яним Бродом. Проте погорільці вимолили в нього обіцянку відбудувати завод наново. Слово Зусман дотримав, не лише відновивши завод, а й значно розширивши його. Заводський штат виріс до чотирьох сотень робочих, а щорічний оборот зріс до 300 000 рублів.
Представивши свій фаянс на виставках у Полтаві (1887 р.), Одесі (1895 р.) та Києві (1897 р.), Зусман отримав почесні відгуки, а також медалі (велику золоту та срібну). Товар успішно розходиться не лише південно-заходом Російської імперії, а й вивозиться за кордон. Його непогано розкуповують навіть в Австро-Угорщині та Німеччині, які славляться власним фарфором.
У перше десятиліття ХХ століття завод стикається з низкою труднощів, викликаних революційним рухом у країні. Але набагато гірше все виявилося з початком Першої світової війни, в якій Росія та Австро-Угорщина виявилися супротивниками. Сімейство Зусман, побоюючись погромів чи конфіскації заводу державою, спішно покидає Росію. В результаті завод опиняється без власника і взятися за управління довелося волинському відділенню Сільського поземельного банку. У 1916 році ще одна пожежа завдає заводу масштабних збитків.
Так як для Кам’яного Брода завод становив вісь життя, адже крім лісопилок іншу роботу тут було відшукати складно, жителі робочого селища, як могли, підтримували виробництво, що залишилося (з 13 раніше працювали печей працювало тільки три). Ще один його підйом припадає на 1926 рік, коли сюди надсилають енергійного керівника І.В. Міхєєва, завдяки якому завод як відновили, а й довели випуск фаянсу до колишнього довоєнного обсягу. Тут стали випускати вази, плакетки, аптечний посуд, сервізи та настінні прикраси.
1943 року завод підірвали, але на цьому його літопис аж ніяк не завершився. За програмою повоєнного відновлення народного господарства завод відбудували та замінили обладнання. Щоправда, обсяг виробництва впав, і кілька разів порушували питання про закриття підприємства через нерентабельність.
Творчий розквіт художньої майстерні розпочався 1963 року, коли на посаді головного художника заводу опинилася Мікеєва Ася Сергіївна. Створені їй композиції, втілені у вазах, скульптурах, а також декорі тарілок та сервізів не залишилися непоміченими. Низка позицій удостоїлася високих оцінок на різних виставках і навіть експонувалася в музеях.
Не меншою стала заслуга нового директора заводу С.К. Міндаширова, який досяг реконструкції заводу. Завдяки цьому 1967 року завод знову виходить на дореволюційний обсяг випуску фаянсу. У 1970-1974 pp. відбувається чергова модернізація, що дозволяє зустріти століття заводу, що відзначалося 1976 року, великими трудовими досягненнями.
Останню реконструкцію заводу провели у 2000 році, що дозволило значно розширити номенклатуру виробів та відродити надію на світле майбутнє у суворі ринкові часи.
2003 року Кам’янобрідський фаянсовий завод став дочірнім підприємством ТОВ «Поліський фаянс». Основні види продукції залишалися традиційними: тарілки, набори їдалень, чайних та кавових сервізів, а також сувеніри. На той момент тут працювало приблизно 1000 чоловік.
Однак у другій половині 2000-х років внаслідок митних послаблень Україну заполонила дешева китайська порцеляна та фаянс. Українські підприємства фарфорово-фаянсової галузі почали закриватися одне за одним.
Банкрутство Кам’янобрідського фаянсового заводу відбулося у 2010 році, після чого його було ліквідовано. На урядовому рівні неодноразово порушувалося питання про порятунок українського фаянсу і порцеляни, завдяки якому підприємства, що зупинилися, можна буде запустити знову. Але навіть якщо питання вирішиться позитивно, завод у Кам’яному Броді це вже не врятує, оскільки до 2021 року його будівлі перетворилися на руїни.
Клеймо Кам’янобрідського фаянсового заводу за роками
