Скань – дивовижне ремесло, коли з тонкого дроту, спаяного з дрібними металевими кульками, звивається дивовижний візерунок. Ювеліри використовують для позначення цієї техніки термін “філігрань”, що прийшов до нас з італійської мови, де слово “filigrana” утворилося від злиття “filum” (“нитка”) і “granum” (“зерно”).
Історія Козаковської артілі
Після Жовтневої революції у селі Козакове Нижегородської області існувало два основні види діяльності. Жінки плели рогожу, а чоловіки робили ложки та виделки, а також займалися супутньою металообробкою.
5 жовтня 1927 року кілька кустарів-металістів об’єдналися в артіль. Поворотний момент у роботі артілі відбувся 1939 року, коли до Козакового приїхала з-під Костроми випускниця Красносільського технікуму художньої обробки металу Ольга Іванівна Тараканова. Її відрядили сюди з метою зародження нового народного промислу, який вона запропонувала організувати на базі артілі «Металіст».
На той час рогожу майже перестали плести, і жінки села перебивалися випадковими заробітками. Тому голова артілі схвалив починання, і Ольга Іванівна почала набирати робітниць. Виробництво почалося з вироблення дрібних деталей, які слід було зібрати в складний візерунок. Першу розгортку підсклянника моделі “Парашют” тут зробили в листопаді 1939 року.
Спочатку співробітники московського ювелірторгу, куди Ольга Іванівна привезла товар, відмовлялися від співпраці з артіллю, про яку нічого не було відомо. Однак опір не тільки був подоланий, а й пішов договір на постачання срібла для артілі. Це спричинило зміцнення нового виробництва. Наступними моделями стали підсклянник «Метелик» та портсигар «Виноград». Принагідно зайнялися виробленням філігранних гудзиків, ажурних поясних пряжок та запонок. Саме тоді тут зародився оригінальний козаковський тип філігранного орнаменту. Тому завдання, поставлене перед Таракановою, Ольга Іванівна повністю реалізувала.
Козаковська ювелірно-мистецька артіль (як називалася вона у 1946-1948 рр.) закріпила за собою випуск предметів зі сканню, але не відмовлялася і від виробництва виделок та ножів, що продовжувала вважатися основним напрямом. Перехід на планові рейки з жорсткою нормою виробітку, що далося взнаки і на художніх виробах, змусив Ольгу Іванівну попросити переведення в інше місце. Відхід засновниці мало не занапастив щойно зміцнілий промисел. Лише стараннями голови артілі Н.С. Євтєєва філігрань у Козаковому не тільки збереглася, а й вийшла на новий рівень: модернізувався цех та розширився асортимент виробів зі сканню.
Козаківський завод мистецьких виробів
Виробничі успіхи та постанова ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 14 квітня 1956 року «Про реорганізацію промислової кооперації» перетворюють артіль на Козаковський завод мистецьких виробів. Наближається Московський фестиваль молоді та студентів, тому окрім візерункових філігранних та алюмінієвих анодованих підсклянників тут освоюють випуск фестивальних олівців із філігранню.
1960-ті роки не дарма вважаються бурхливим розквітом заводу. Вази під квіти та печиво, цукерниці, брошки та брелоки продаються по всій країні, а частина йде на експорт. Піковим моментом тріумфу можна вважати участь у Всесвітній виставці 1967 року (Монреаль, Канада), де виставлялися настінні панно «Храм Василя Блаженного», «Червона площа» та «Мавзолей».
У цей період відбувається творче злиття з ще одним народним промислом – Хохломою, коли випускається серія філігранних брошів із хохломськими матрьошками. Козаковські майстри вже давно пішли від копіювання, слідуючи візерункам власної розробки, де строгість, простота та лаконічність поєднуються повітряною легкістю польоту. При цьому, незважаючи на враження крихкості, Козаковські візерункові підсклянники відмінно витримують тяжкість наповненої склянкою чаю завдяки продуманій конструкцією масивної основи.
Козаковське виробниче ювелірне об’єднання (КПЮО)
Досягнення призводять до чергового витоку розвитку. У 1973 році завод реорганізують у Козаковське виробниче ювелірне об’єднання, вливши до його складу Варнавінську філію, яка зайнялася виробництвом виробів з кістки та Борнуківську Печеру, що відповідала за каменерізні товари.
А за кілька років Дзержинська філія КПЮО розпочинає випуск предметів, де витончена філігрань поєднана зі штучною або натуральною шкірою.
З 1975 відбувається перехід масового випуску від жіночих прикрас на предмети для сервірування столу. Фахівці художньої майстерні КПЮО пропонують різні версії чайних ложечок. Далі пішли мельхіорові набори із золоченими фрагментами, а також мистецькі настінні страви зі сканню. Освоєно випуск значків, пам’ятних медалей та спортивних сувенірів.
Козаковське підприємство художніх виробів
Невдовзі після розпаду СРСР у КПЮО проходить низка перетворень, які у результаті призвели до створення 1998 року закритого акціонерного товариства «Козаковське підприємство художніх виробів». Незважаючи на те, що до цього моменту всі три його філії від’єдналися, ставши самостійними підприємствами, виробництво вдалося зберегти. Експорт, що скоротився, замінили виготовленням обрядових виробів для храмових церемоній, а також індивідуальних високохудожніх ювелірних прикрас.
Клейма Козаківського заводу художніх виробів
Найчастіше на виробах підприємства зустрічається тавро «КХІ» та «Пташка» – стилізована буква «К» у вигляді птаха.
КПЮО. Клеймо «Пташка» (з 1975 року)
