Кавказ. Мальовничі гірські пейзажі, долини з найчистішими річками, колоритні місцеві жителі, безліч національностей та найдавніша історія, що почалася ще в античні часи. Край сміливих воїнів, стародавніх традицій та майстерних ремісників.
Здавна на Кавказі вміють робити надійну і з якоюсь суворою красою зброю, ювелірні вироби та філігранно прикрашені предмети побуту. Одним із найвідоміших і найстаріших центрів ремесел з художньої обробки металів є селище Кубачі, розташоване в горах сучасного Дагестану за 50 кілометрів від узбережжя Каспійського моря.
Перша згадка про цей населений пункт датується ще V століттям н.е., хоча археологічні розкопки дозволяють стверджувати, що люди селилися тут понад 5 тисяч років тому! Здавна жителі Кубачів займалися виготовленням виробів з металу, і згодом отримали прізвисько «кольчужники» – так називалася ця народність упродовж кількох століть. Вироби, вироблені в поселенні Кубачі, насамперед зброя (сама назва «Кубачі» походить від тюркського слова, що буквально означає «ті, хто роблять броню (зброю)»), високо цінувалися не тільки на Кавказі, а й далеко за його межами, і з роками ця слава лише зростала.
Вироби кубачинських майстрів були відомі ще задовго до входження територій Кавказу до складу російської імперії – існує навіть легенда про виготовлення в селі Кубачі меча одного з київських князів – Мстислава Великого.
Чи вірні такі легенди – невідомо, проте після того, як Кубачі у складі інших кавказьких земель стали частиною російської імперії, до кубачинських ремісників із замовленнями почали звертатися навіть члени імператорської сім’ї, що було найвищим ступенем визнання майстерності. Так, наприклад, імператор Олександр Третій замовив у Кубачах набір зброї, який подарував королеві Великобританії Вікторії, а в період моди в росії на кавказький одяг і зброю, пік якої припав на кінець XIX-початок XX століття, майже вся російська знать хизувалась багато обробленим сріблом, золотом і дорогоцінним камінням кубачинськими кинджали та газирями (спочатку, до появи унітарних патронів, газирі – це невеликі ємності для зберігання пороху, пізніше – декоративні елементи одягу).
До встановлення в росії радянської влади майстри в Кубачах працювали або поодинці, передаючи свої знання по спорідненій лінії, або поєднуючись у невеликі приватні артілі.
У 1924 року було створено централізоване підприємство – Саніаткар (у перекладі означає «Спеціаліст»), перейменоване 1934 року у «Художник». У 60-х роках, об’єднання «Художник» було перетворено на ще велике виробництво – «Кубачинський художній комбінат», на якому працювало до 800 осіб.
Незважаючи на те, що в наш час із виробів, виготовлених у Кубачах найбільш відомо кубачинське срібло, яке також називають просто «срібло Кубачі», славляться потомствені ремісники Кубачів і різьбленням по каменю та дереву, в якому вони досягли успіху не менше, ніж у роботі з металами.
Працює Кубачинський художній комбінат і досі. Його будівля, зведена в 1940 році, височить у центрі селища і є сусідами зі старими спорудами, деяким з яких кілька сотень років. Працюють на комбінаті спадкові майстри, які володіють стародавніми технологіями, переданими їм предками та старшими наставниками.
Кубачинська холодна зброя, ювелірні вироби та домашнє начиння – все це, як і раніше, випускається в цьому невеликому дагестанському селищі. При комбінаті є музей, в якому зібрані найцінніші кубачинські твори декоративно-ужиткового мистецтва, а сам бренд Кубачі відомий по всьому світу.
В основному тавро кубачинських виробів містить літери “КХК” (Кубачинський художній комбінат). Однак існують різні варіанти клейм. Крім того, низка предметів, визнаних кубачинськими, взагалі не мають тавра.
