Сьогодні на офіційному сайті Мейсенської фарфорової мануфактури можна побачити нові імена дизайнерів та сучасні моделі, які складно назвати класикою у чистому вигляді. Найстаріше підприємство Європи йде в ногу з часом, залишаючись взірцем високого стилю та неперевершеної якості виконання. При цьому воно завжди на крок попереду, визначаючи моду в такій складній та витонченій сфері, як індустрія фарфору.
Історична довідка
В 1708 молодий німецький алхімік – Йоганн Фрідріх Беттгер під керівництвом видного вченого-фізика Еренфріда Вальтера фон Чирнхауса, зміг вивести формулу твердого фарфору, схожого за властивостями з китайським прототипом.
Матеріал стали називати «білим золотом», оскільки до нього Беттгер, подібно до інших побратимів за професією, довго і марно намагався отримати з ртуті золото справжнє. Через два роки після цього відкриття, за сприяння саксонського курфюрста Августа Сильного в невеликому містечку Мейсен під Дрезденом, відкрилося перше європейське виробництво тонкостінної кераміки.
Фабрика називалася «Королівська польська та саксонська порцелянова мануфактура». Свій офіційний день народження вона відсвяткувала 23 січня 1710, коли Август Сильний видав відповідний офіційний указ. Пристрасний шанувальник і колекціонер порцеляни, курфуст мріяв залишитися єдиним у Європі виробником «білого золота», оскільки це обіцяло нечувані доходи, а скарбниця саксонського правителя була порожня.
З моменту заснування і до 1863 року, мануфактура розташовувалась у резиденції курфюста – фортеці Альбрехтсбург. На ній у найсуворішій секретності працювало лише кілька людей. Вдосконалення рецепту фарфорової маси тривало ще кілька років.
Паралельно Беттгер працював над створенням глазурів та пігментів для розпису. У перших зразках сировинної маси був відсутній польовий шпат, який мав властивості природного пластифікатора. Тому вироби обпалювалися відносно швидко, без плавного підвищення температури, що призводило до великого відсотка браку.
Мейсенські художники почали з копіювання китайських зразків, проте вже до 1740 року у підприємства з’явився свій стиль, який на віки визначив «обличчя» європейського фарфору в цілому.
Лише з відкриттям Севрської мануфактури у Франції, намітився ще один напрямок, що відрізнявся активнішим використанням кольору і пишним, часом навіть надмірним рокайльним декором. Найпопулярнішим мотивом, що залишився від «китайського періоду» Мейсена, вважається «цибульний» візерунок – підглазурний розпис кобальтом по білому полю.
Розквіт
Шляхом численних спроб і помилок було виведено формулу порцелянової маси з польовим шпатом і створено унікальні надглазурні емалі, рецепт яких досі тримається в секреті.
Незважаючи на жорсткі запобіжні заходи, Мейсен недовго зберігав монополію на керамічному ринку. В 1717 арканіст Самуель Штельцель втік з-під охорони і попрямував до Відня, де за його сприяння була заснована королівська мануфактура Аугартен – головний конкурент саксонського порцелянового піонера.
Потім і в Німеччині стали одна за одною відкриватися фабрики тонкостінної кераміки, проте вони лише копіювали нововведення Мейсена. Це дозволило йому залишатися лідером в промисловості й диктувати як художню, а й цінову політику.
Паралельно з випуском вишуканого посуду фабрика стала займатися розробкою малої скульптурної пластики. Найбільший внесок у розвиток цього напряму зробили модельмейстери Йоганн Готліб Кіршнер та його наступник – Йоганн Йоахім Кендлер.
У період із 1727 по 1775 роки було створено «золотий фонд» підприємства, багато форм якого використовуються і сьогодні. Особливо слід виділити скульптурні мініатюри та фігури тварин, покритих білою глазур’ю без розпису у стилі рококо. У той же період було випущено унікальні церемоніальні сервізи та декоративні вази для королівського двору у Дрездені.
Другий розквіт виробництва припадає на 1774 – 1814 роки, коли фабрика перебувала під керівництвом саксонського міністра – графа Камілло Марколіні, який відповідав за розвиток культури та мистецтва. На його запрошення, на мануфактурі працювали французький скульптор Мішель Віктор Асье та місцевий талановитий модельмейстер – Йоганн Карл Шенхайт. Їхні фарфорові мініатюри в класичному стилі відрізнялися філігранним опрацюванням деталей.
Це якраз та мейсенська порцеляна, яку так люблять і цінують сучасні колекціонери антикваріату.
Тоді ж з’явилися копії скульптур із Дрезденської колекції у бісквітному фарфорі. Вони замінили мармурові прикраси для кабінетів та бібліотек, відкривши нову сторінку в історії Мейсена. До періоду Марколіні належить і відродження деяких барокових форм із запасів саксонської фабрики, а також лімітовані серії наслідування Севру і Веджвуду.
Клеймо «Схрещені мечі»
Порцеляну Мейсена підробляли практично з перших днів виробництва. Щоб захистити оригінальну продукцію, було розроблено клеймо, яке наносилося кобальтовою підглазурною фарбою. Недовго використовувалося таке маркування:
- AR – королівська монограма Альберта Саксонського;
- KPM (Königliche Porzellan-Manufaktur) у 1723 – 1725 роках;
- MPM (Meissener Porzellan-Manufaktur);
- KPF (Königliche Porzellan-Fabrik).
В 1720 був вперше використаний знаменитий логотип у вигляді схрещених мечів (або шпаг), які запозичили з фамільного герба саксонського курфуста. Їх додали, коли Август вступу на трон прийняв католицизм. Після 1731 схрещені мечі стали офіційним клеймом Мейсена. Деякі зміни дизайну логотипу дозволяють точно датувати антикварні вироби.
До середини XVIII століття маркування не вважали чимось важливим і наносили недбало, одним рухом руки. Однак з 1763 року, коли на додаток до мечів з’явилася точка в нижній частині між хрестовинами, промальовування стало більш ретельним. З 1948 року Мейсен ставить клеймо на віддавлені у тісті річні знаки.
Увага, підробка
Здавалося б, напис «Meissen» є найкращим свідченням справжності продукції.
Однак тут і криється каверза: культова мануфактура ніколи не ставила на своїх виробах подібне маркування. Виняток було зроблено у 1972 році – на нетривалий період під схрещеними мечами справді з’явився курсив: Meissen. Поціновувачам зрозуміло, що порцеляна того часу не може бути віднесена до антикварного і коштувати він повинен відповідно. Якщо колекціонерам пропонують справді старовинну річ, маркування якої включає назву мануфактури – це підробка, навіть найвищої якості.
Ще один важливий момент: у Німеччині випускається фарфор, що маркується “Meissen” і це – не фальсифікат. Цілком реальне підприємство виробляє сервізи середньої якості і розташоване воно в тому самому місті, що й великий однофамілець.
Оскільки назва географічного розташування дозволено використовувати для клейма, заповзятливі власники нічим не порушують закон. Та й копіювати сервізи справжнього Мейсена їм ніхто не заборонить, адже ніде немає вказівки, що це оригінал.
Помиляються недосвідчені покупці, притягнуті гучною назвою та впізнаваним дизайном, але незнання, як відомо, не позбавляє відповідальності. От і розплачуються довірливі колекціонери власним гаманцем. Клеймо з написом Meissen в овалі якраз належить підприємству-двійнику. Його продукція годиться хіба що на сувеніри, але аж ніяк для серйозного вкладення капіталу.
