Sarreguemines – французький фаянс і фарфор, який виробляють у Лотарингії. Гончарні майстерні існували у регіоні ще 16 столітті.
Історія мануфактури Sarreguemines
У 1790 році страсбурзькі торговці тютюном (Ніколя-Анрі Якобі та його партнери) збудували гончарний завод у місті Саргемін. Штат підприємства становив 2 десятки людей. Через труднощі, пов’язані з видобутком сировини, відносин із місцевим населенням, конкуренцією інших фабрик з виробництва фаянсу підприємство проіснувало лише 10 років.
У 1800 році бізнес викупив Пауль Уцшнайдер із Баварії. Він модернізував виробництво. Серед його клієнтів були представники французької еліти, зокрема Наполеон I. Незабаром на фаянс Fabry Utzschneider et compagnie з’явився великий попит у Франції та Німеччині. Цьому сприяла економічна блокада Англії: експорт англійської кераміки до Франції значно скоротився. Потужності заводу збільшили.
До 1812 року заготівлі обпалювали в 7 дров’яних печах (замінили на вугільні через протести проти вирубування навколишніх лісів), на підприємстві працювало 160 осіб. Встановили кілька млинів-камнедробілок. Налагодили виробництво виробів з імітацією дорогоцінного каміння (ефект досягався за рахунок полірування пісковику).
Наприкінці 1830-х років керуючим став Олександр де Гейгер (зять Уцшнайдера). За нього на заводі з’явилися перші парові установки. Запустили виробництво непрозорої плитки із друкованим малюнком.
Олександр розумів, що держслужба відкриє нові обрії для комерційної діяльності. Він обійняв посаду мера Саргеміна, потім – сенатора, пізніше – консула Мозеля. Поступово Гейгер зробив місто зручним транспортним вузлом, налагодив залізничне та водяне сполучення з іншими містами.
Наприкінці 1860-початку 1870 років стали випускати порцеляну в стилі рококо, розкішну майоліку (вази, глеки, статуетки). Місто Sarreguemines стало центром фаянсової промисловості.
Через Франко-прусську війну частина Лотарингії, зокрема і територія, де розташовувалося підприємство, відійшла Німеччини. Олександр де Гейгер переїхав до Парижа, його справу продовжив син Пауль.
Крім управління виробництвом у Sarreguemines, Пауль відкрив фарфорові заводи у Франції, щоб забезпечити роботою майстрів, які залишили Лотарингію після війни.
Порцеляна і фаянс Digoin-Sarreguemin швидко витіснили із французького ринку іноземних конкурентів. Вироби славилися найвищою якістю та доступною ціною. Їх створювали за старовинними зразками, прикрашали яскравими малюнками. В асортименті з’явилися глечики, різноманітний посуд, банки для тютюну, плитка.
Після смерті Пауля Гейгера (1913) бізнес розділили на французьку і німецьку частини, які возз’єдналися після Першої світової війни, коли Лотарингія знову стала французькою. Нова компанія стала називатися Digoin – Sarreguemin – Vitry-le-Francois.
Завод у Саргеміні закрили 1983 року, поступово закрилися й інші заводи.
2007 року компанію ліквідували. Зараз право на виготовлення порцелянових та фаянсових копій Sarreguemines належить заводу St. Clemente.
Клейма Sarreguemines за роками
Вище наведені клейма з роками, вивірені англійськими фахівцями з порцеляни.
Як заявляють ці дослідники, цей список неповний, але точне датування інших версій клейм, що зустрічаються в інших джерелах, поки що зробити неможливо. При зверненні до музею Саргеміна їм послідовно вислали три різні таблиці з датуванням.
Фахівці радять самостійно звертати увагу на дрібні нюанси. Наприклад, у деяких джерелах зазначено, що клеймо із зображенням герба Лотарингії та написом “MADE IN GERMANY” проставлялося до 1922 року. Це вірно лише частково, адже Лотарингія за наслідками Першої світової війни стала територією Франції. Тому клеймо з гербом справді проставляли до 1922 року, але вже без зазначеного напису.
Нижче розміщена добірка клейм з інших джерел, тому датування там може не збігатися із зазначеною вище.
