Деякі вчені вважають, що наші предки почали голитися ще у кам’яному віці. На стінах печер збереглися стародавні зображення безбородих людей. Як інструменти для гоління використовували раковини з гострими краями, акулячі зуби. У першому тисячолітті з’явилися так звані небезпечні бритви, виготовлені з металу.
Спроби виготовити «безпечні» моделі з’явилися у 17 столітті, але широкого поширення вони набули лише у 20 столітті. Одними з найпопулярніших стали т-подібні станки для гоління Жиллет. Згодом з’явилися електричні моделі, механічні пристрої з пружинним двигуном. У цій статті ми розповімо про заводні радянські бритви «Супутник». У СРСР існувало кілька моделей бритв із такою назвою.
Серія механічних бритв «Супутник» (Ленінград)
Цілу лінійку заводних механічних бритв виробляв Ленінградський електромеханічний завод «Супутник», реорганізований 1963 року з Ленінградського патефонного заводу, а кінці 1960-х гг. увійшов до машинобудівного об’єднання «Супутник», а потім – до ПО «Ленмашелектробутприлад». Розберемо особливості серії моделі «Супутник-2».
До бритви додавались 2 змінні насадки: для гоління та стрижки. Механізм рухався за допомогою заводної пружини. Заводу вистачало на 3 хвилини. Термін служби пружинного механізму Супутника-2 був розрахований на 50 років.
Голитися можна було без застосування мильної піни. Для більш ефективної роботи приладу рекомендувалося трохи натягувати шкіру на обличчі, плавно вести бритву проти росту волосся. Зрізані волоски залишалися всередині сітки, яку потрібно було очищати після завершення процедури. Супутник-2 добре справлявся з одноденною короткою щетиною.
Механічні бритви «Супутник» випускали близько трьох десятиліть. Заключною моделлю серії стала механічна заводна бритва «Супутник-3». Коштувала вона 6 рублів. Ранні ленінградські «Супутники» легко визначаються за рельєфним зображенням одного з «клодтівських коней» (скульптурні групи «Приборкання коня людиною» на Анічковому мосту), що стали пізнаваним символом міста на Неві. Пізніше на бритві з’явилася емблема ПО «Ленмашелектробутприлад» (стилізована «Л», вписана в коло).
«Супутник» (Челябінськ)
Механічну бритву «Супутник» із квітня 1968 року випускав ще й Челябінський годинниковий завод. Пристрої використовували не тільки за прямим призначенням, але й переробляли в машинки для нанесення татуювань.
Від ленінградських виробів продукцію Челябінського годинникового заводу відрізняє його рельєфна емблема корпусі бритви.
«Супутник» та «Супутник-67» (Москва)
Бритви «Супутник» також виготовляли на Московському приладобудівному заводі. До десятиліття космічної ери (запуску першого штучного супутника Землі) у Москві бритву модифікували, змінили її зовнішній вигляд, а до назви додали число “67”.
До комплекту моделі «Супутник-67» входили сама бритва, щіточка для чищення ножів, запасна голівка для гоління, дорожній шкіряний футляр, картонна коробка, інструкція-паспорт та гарантійний талон.
Механічні бритви в СРСР мали великий попит. Вони виручали поїхавших у відрядження, які мали після прибуття на симпозіум, виставку чи з’їзд виглядати охайно. А в дорозі не завжди була можливість скористатися електробритвою. Нині заводні бритви можна купити на вторинному ринку.
