Мінський фарфоровий завод (МФЗ)

Історія Мінського фарфорового заводу відраховується з 1883 року. Тоді у Мінську на місці глиняного родовища промисловець на прізвище Поляк відкрив кахельно-гончарне виробництво. Завод розпочав випуск декоративних кахлів та побутової кераміки. Створені в ті роки кахельні печі, каміни та фасади будинків говорять про високий художній рівень та якість роботи мінських майстрів.

Радянський період МФЗ

Після Жовтневої революції, 1920 року управління націоналізованим підприємством перейшло до рук Мінської міської ради робітничих та солдатських депутатів. Вважається, що після цього виробництво почало посилено розширюватися: з’явилися нові цехи, додаткові приміщення, ручну працю частково автоматизували.

Сервіз чайний на шість персон, порцеляна, люстр, Мінський фарфоровий завод, БРСР, 1968-1983 р.р.

Наприкінці 30-х років ХХ століття завод увійшов до складу Обласного управління легкої промисловості. У роки другої світової війни підприємство сильно постраждало, оскільки залишалося на окупованій території.

Після закінчення війни виробництво потрібно було відновлювати практично з нуля: постраждала як сама будівля, так і виробничі потужності. І все-таки завод розпочав свою роботу вже 1946 року. Тоді було запущено виробництво кахлів та кахлів. Підприємство випускало за рік понад 500 тисяч виробів. Відновилася і виробнича база: на початку 50-х років впровадили горн і потужний газогенератор, завдяки чому випал став набагато якіснішим.

У 1951 році підприємство отримало нову назву – Мінський фарфорово-фаянсовий завод (МФФЗ). Тоді ж розпочалося експериментальне виробництво виробів дрібної пластики. За їх основу брали продукцію інших заводів, найчастіше Дульова та Канакова. У березні 1961 року назва скорочується до “Мінський фарфоровий завод” (МФЗ).

Статуетка “Дівчинка годує курей”, порцеляна, розпис, золочення, Мінський фарфорово-фаянсовий завод, скульптор М. Малишева, БРСР, 1952-1957 р.р.

1962 року до продукції промислового призначення, яку виготовляли на підприємстві, додалося виробництво посуду. Завод почав випускати столові сервізи, чайні пари, предмети декору: скульптуру та вази.

Розвитком художньої лінії займався художній відділ. Його співробітники (скульптори, керамісти, художники з розпису) розробляли нові форми виробів та малюнків розпису. З цього часу поступово складається неповторний стиль білоруської порцеляни. Ці вироби відрізнялися високою якістю та художнім смаком. Декоративну скульптуру майстра створювали та розписували вручну. Для виробів періоду 50-70-х років характерний національний колорит та помірна палітра кольорів. Продукція на той час відрізнялася самобутністю, у скульптурі з’явився ряд улюблених персонажів.

Набір з штофу та 3 стопок “Гуска”, порцеляна, крите, люстр, Мінський фарфоровий завод, СРСР, 1965-1968 рр.

Одночасно з декоративною скульптурою та столовою порцеляною завод випускав мозаїчні панно, які посіли важливе місце в історії прикладного мистецтва.

Білоруські мозаїчні панно прикрасили значну частину будинків культури та інших громадських організацій Білорусії та союзних республік.

Глек “Виноград”, порцеляна, розпис, кобальт, золочення, Мінський фарфоровий завод, СРСР, 1968-1983 рр.

У 70-ті роки на підприємстві з’явилися нові виробничі лінії: почалося виробництво мозаїчних склоплиток, було відкрито мальовничо-сортувальний цех. До асортименту заводу входило понад 600 різних найменувань.

У березні 1994 року підприємство змінило форму власності на ВАТ. Надалі історія заводу складалася непросто: багато років він працював на збиток і 2009 року був повністю закритий.

Статуетка “Юний футболіст” (Динамівець), автор З. Улсте, порцеляна, розпис, Мінський фарфоровий завод, СРСР, 1960-1980 р.р.

Клейма Мінського фарфорового заводу

Клейма Мінського фарфорового заводу
Оцініть статтю
Додати коментар