Павлівський завод художніх металовиробів імені Кірова (АТ «Павловский завод им. Кирова») — це найстаріший і найбільший виробник столових приборів та кухонного начиння з нержавіючої сталі та срібла в росії. Підприємство розташоване в місті Павлово Нижньогородської області.
Історія Павлівського заводу імені Кірова
Засновник заводу Олександр Генріхович Штанге – представник обрусілого сімейства німецьких дворян, який поєднувалав в собі риси мудрого промисловця та затятого революціонера. Виключений із Санкт-Петербурзького університету за участь у революційному русі, Штанге проживав під наглядом у Дерпті (нині Тарту, Естонія), де успішно закінчив місцевий університет.
Постійні зустрічі з революціонерами призвели до того, що Штанге опинився під наглядом поліції. Щоб уникнути пильної уваги органів влади, Олександр Генріхович 1887 року залишає столицю і вирушає до села Павлове Горбатовського повіту Нижегородської губернії. Не маючи можливості вкладати енергію у сприяння революційним масам, Штанге вирішив об’єднати навколо себе місцевих майстрів-одинаків у артіль з виробництва металовиробів. Через два роки він повернувся до Санкт-Петербурга, але вже не як революціонер, а як активіст Товариства для сприяння торгівлі та промисловості, де виступав, розповідаючи про павлівські народні промисли.
Його активність призвела до того, що московська компанія “Мюр і Меріліз” оформила у Штанге замовлення на велику партію столових ножів. Щоб його виконати, Олександр Генріхович займає 500 рублів у купецтва і на ці гроші в 1890 закуповує все необхідне для артілі, до створення якої він так прагнув. Заснована Штанге артіль майстрів-металістів вважається другою в Російській імперії.
Енергійно взявшись за нову справу, Штанге збирає замовлення з такою старанністю і стежить за їх виконанням так ретельно, що в 1893 колектив віддає йому посаду голови правління. Він активно вкладає власні кошти. Наприклад, три тисячі рублів, видані йому матір’ю, пішли на будівництво майстерень.
До 1895 в числі пайовиків артілі значилося вже 50 чоловік. Основною продукцією стали складані ножі, замки, а також інвентар для бджолярів.
Через рік на Всеросійській художньо-промисловій виставці в Нижньому Новгороді вироби артільників удостоїлися Великої срібної медалі. Золоту медаль продукція отримала за підсумками російсько-французької виставки Парижі (1900 р.). На той час артіль на власні кошти збудувала хату-читальню та сільський клуб, де читалися лекції та ставилися вистави аматорського театру. Такий почин привернув увагу Льва Толстого та Максима Горького, які почали сприяти артілі грошима. Втім, значні суми ціле десятиліття як підтримка приходили від Сергія Тимофійовича Морозова – брата знаменитого Сави Морозова.
Але Олександр Генріхович не розраховував виключно на приватну підтримку. 1901 року він домагається аудієнції міністра фінансів С.Ю. Вітте, після якої артіль отримує позику у вигляді 50 000 рублів. Ці гроші були витрачені на будівництво цехів, верстати та інструменти. Розширення призвело до збільшення штату до півтори сотні майстрів.
Після початку Першої світової війни артіль переключилася на армійські замовлення (лопатки для саперів, ножиці, що перерізають колючий дріт, медичні інструменти та ін.). Підприємство вже було настільки відомо, що йому давали позички від держави, тому штат артілі за воєнний період зріс із 200 до 600 співробітників.
Революційні події мало що змінили життя артілі, оскільки у першу чергу її діяльність спиралася на трудовий колектив, що цілком збігалося з політикою нової влади. Сам Олександр Генріхович відзначився роботою в органах управління і був переведений до Москви на посаду інструктора Головного управління кустарної промисловості, де планував етапи розвитку промислової кооперації в масштабах країни.
Після повернення до Павлова він у 1921 році об’єднав місцевих кустарів у союз металообробних артілей. Начальником заснованої ним артілі він знову став у 1923 році, поєднуючи цю посаду з керівництвом Павловською метартельсоюзом.
У середині 1920-х років. були спроби визнати Штанге «соціально далеким елементом» через дворянського походження. Проте вся попередня діяльність Олександра Генріховича, який витратив десятиліття на покращення життя робітничого класу Павлово, перекреслила непідтверджені домисли та звинувачення. За заслуги перед країною у 1930 році він отримує персональну пенсію. Помер Штанге у 1932 році, повертаючись із санаторію.
20 листопада 1932 року рішенням президії Всекопромради створена Олександром Генріховичем артіль отримує його ім’я. Крім того, ім’ям Штанге було названо й інші об’єкти місцевої топоніміки. До цього моменту в артілі, що продовжувала випуск їдалень і кухонного приладдя, замків, посудних і господарських виробів побутового призначення, працювало вже 1200 чоловік, що робило її досить великим підприємством.
Після смерті Олександра Генріховича знову почалися розмови про дворянське коріння, що призвело до рішення перейменувати артіль, давши їй ім’я С.М. Кірова, що було організовано 1938 року. Проте, члени артілі всіма силами дотримувалися старої назви. Остаточне перейменування, коли ім’я Штанге повністю зникло з документообігу артілі, сталося лише 1944 року.
У 1956 році в рамках загальнодержавних заходів щодо реорганізації та укрупнення виробництва артіль почала іменуватися «Завод імені Кірова». До кінця 1960-х років. завод перетворився на найбільшого в країні виробника столових приладів та кухонного приладдя. За досягнуті успіхи 1971 року підприємству вручили орден «Знак Пошани».
Ринкові відносини, що прийшли після розпаду СРСР, розорили чимало підприємств, які займалися посудом і столовим приладдям. Тут заводу імені Кірова дуже пощастило, тому що в 1994 році він отримав статус підприємства народно-художніх промислів, що представляє собою значну культурно-історичну цінність. Такий статус передбачав державну підтримку як у місцевому, і на федеральному рівні. Завдяки цьому завод успішно пережив важкі 1990-ті роки. Статус послужив і черговому перейменуванню підприємства, яке тепер перетворилося на ВАТ «Павловский ордена Знак Почета завод художественных металлоизделий им. Кирова».
Клеймо Павлівського заводу імені Кірова
Символом артілі спочатку обрали дві руки, що стиснули в рукостисканні, що символізує союз артільних майстрів. Цей товарний знак зберігся після Жовтневої революції.
Найлаконічніше тавро – три літери «П.К.А.» (Павлівська кустарна артіль) – ставили на саперних лопатках.
Завод використовував два поширені товарні знаки. Але на предметі могли проставляти лише назву заводу. Найчастіше товарний знак або назва ставали елементами художньої композиції декоративного візерунка.
