Завод художньої кераміки у місті Полонне було засновано наприкінці 19-го століття та прославився малою пластикою. Скульптури цінують за вишуканість та витонченість, приємні кольори. По них можна простежити історію українського народу, дізнатися про особливості культури.

«Ляльковий» завод
Наприкінці 19 століття на Поліссі та на Волині стали з’являтися невеликі підприємства з виробництва порцеляни. Вони виникали навколо родовищ білого золота — каолінової глини, яка ідеальна для виготовлення тонкостінної кераміки. Продукцію експортували до Польщі, попит на неї був серед місцевих заможних покупців. На підприємстві працювали технологи, художники, скульптори з Європи, тож якість виробів була на висоті.
У середині 1890-х років підприємець Мойсей Брічкін відкрив у містечку Полонне (передмістя Горошок) фарфорову фабрику. Виготовляли чорнильниці, кашпо, невеликі фігурки. Брічкін «черпав натхнення» на ярмарках, де волинські та подільські гончарі продавали свої роботи. Він купував статуетки, що сподобалися, і копіював. Особливість мануфактури – використання і білої, і кольорової маси. Останню фарбували солями металів. Через велику кількість статуеток в асортименті підприємство прозвали «ляльковим».
Під час Першої світової війни, революційних подій 1917 року та Громадянської війни цехи були частково зруйновані, але відновлені Брічкіним у роки НЕПу. 1925 року він закрив мануфактуру в Горошку, переніс виробництво до села Право-Хоморне. Підприємець вступив у кооператив як кустар-одинак. Його призначили бригадиром, колектив перейшов із минулого підприємства. Випускали малу пластику, декоративні вироби.
Артіль «Керамік»

З 1927 завод став називатися артіль «Керамік». Робітники отримали розширені права, за рішенням товариського суду усунули свого бригадира з посади і видворили з міста. Бригадиром став Дем’ян Ротальський, модельник із великим професійним стажем.
Розквіт артілі припав на першу половину 1950-х років. Мала пластика, випущена у цей період, особливо цінується колекціонерами. Підприємство не підтримувалося державою, оскільки порцеляна вважалася «неіндустріальною» продукцією.
Полонський завод художньої кераміки

1956 року «Керамік» став державним підприємством, його перейменували на «Полонський завод художньої кераміки». Штат працівників розширився до 100 осіб, якість продукції покращала, асортимент розширився. Майстри проходили підвищення кваліфікації на заводі Ломоносів (Ленінград). Частину моделей виготовили відомі українські скульптори, які працювали на інших підприємствах: В. Щербина, О. Жникруп, С. Голембовська.
Однією з найвідоміших робіт Щербини для Полонного є скульптура «Вишивальниця». Дівчина, одягнена в національний костюм робить стібки на рушник. Фігурка розписана вручну.

З талановитих художників Полонної на особливу увагу заслуговує Інна Коломієць. Вона створила скульптуру “Перша літера”, яка стала візитною карткою заводу. Тираж «Першої літери» у 1950-1970 pp. такий великий, що її можна було знайти практично в кожній радянській сім’ї, небайдужій до порцеляни.

У 1980-х роках ЗХК разом із Полонським фарфоровим заводом увійшли до виробничого об’єднання «Порцеляна». Наразі підприємства не функціонують.
Клейма Полонського ЗХК за роками
Вартість деяких фігурок ЗХК сягає 8 сотень доларів. Тому після припинення роботи ЗХК у 2006 році з’явилося багато підробок продукції. Перед покупкою слід ретельно вивчити тавра, особливо рідкісні екземпляри перевірити за каталогами. Можливо, ваша сім’я вже має раритетні фігурки, які всі ці роки дбайливо зберігалися в бабусиному серванті.








