Ідея створення єдиного валютного простору розбурхує уми провідних світових політиків та фінансистів уже не першу сотню років. І кожна нова економічна співдружність включає все більшу кількість країн. Чи вдасться людству досягти загального єднання хоч у цій сфері, загадка.
Договори навіть не були потрібні
Шлях становлення єдиних валют можна простежити з часів розквіту Римської імперії.
Історики стверджують, що викарбувані в Римі монети мали вільне ходіння і в довколишніх державах, які не входили до складу імперії. У Середньовіччі багато міст існували власними силами, власне будучи самостійними державами, отже, мали власну валюту.
При цьому монети, що карбували в одному місті, можна було використати і в інших містах-державах. Неподалік бельгійської столиці є невелике портове місто Брюгге, саме в ньому ще в XII столітті була створена перша біржа. Її творцем став купець Ван дер Берс. Біля його будинку постійно збиралися торговці та обмінювали гроші, намагаючись купувати найстабільніші валюти.
Флорентійський флорин
Флорентійський флорин
Наприклад, у XV столітті еталоном стійкості були флорентійські флорини, які застосовувалися для розрахунків у більшості європейських країн. А на Аравійському півострові найбільш надійним вважався талер Марії-Терези, він панував там із середини XVIII до початку XX століття.
Перший союз, зафіксований у документах
Починаючи з середини ХІХ століття і по сьогодні, різні країни періодично об’єднуються у групи і створюють валютні союзи. У таких коаліціях держави або приймають спільну для всіх грошову одиницю, або домовляються про стійкий курс їх власних валют стосовно якоїсь однієї або один до одного.
Родоначальником валютних спілок у Європі вважається Австро-Німецький союз. Він виник у 1857 році, коли уряди Австрії, Німеччини та Ліхтенштейну уклали тристоронній договір. Валюти цих країн пов’язані між собою постійним обмінним курсом. Щоправда, по суті, цей союз був скоріше політичним кроком Австрії, яка прагнула зміцнити свої відносини з Німеччиною.
Австро-Німецький валютний союз зміг проіснувати лише дев’ять років. І припинив своє існування через Австро-Прусську війну, що спалахнула 1866 року.
Наполеонівські плани
На зміну Австро-німецькому союзу прийшов Латинський валютний союз. З ініціативи Франції 1865 року чотири країни — Італія, Швейцарія, Бельгія та сама Франція — підписали договір про укладення союзу, заснованого на єдиній грошовій одиниці — французькому франку.
Цей документ набрав чинності 1 серпня 1866 року. З цього дня у всіх чотирьох державах стали карбувати лише золоті та срібні франки та сантими. Через рік до Латинського союзу приєдналися Греція та Болгарія. Планувалося, що до початку 1869 року ніяких інших грошових одиниць в обігу вже не залишиться.
Такий успішний початок об’єднання підштовхнув французького імператора Наполеона III до скликання міжнародної конференції, де було запропоновано створити всесвітній валютний союз. Щоправда, конференція пройшла безрезультатно: деякі країни, включаючи Англію, відмовилися змінювати курс своїх золотих монет і цим перешкодили об’єднанню.
До 1878 року у світі остаточно утвердився золотий стандарт, і країни Латинського валютного союзу також змушені були призупинити карбування срібла.
Золотий союз
Під час бурхливого становлення золотого стандарту, 1875 року, зародився ще один валютний союз – Скандинавський. До його складу увійшли Швеція, Норвегія та Данія.
За умовами укладеної угоди, всі вони почали карбувати єдину монету — золоту крону. У той самий час у зверненні всіх цих держав зберігалися та його власні валюти. І через якийсь час усі банки почали спокійно приймати банкноти союзних країн.
Цей союз проіснував до 1917 року. Однією з причин краху стала Перша світова війна. Вона похитнула економіку Скандинавії, і обмінні курси дружніх валют почали значно вагатися. У результаті під час розрахунків почали використовувати виключно золото, а сам союз розпався.
Долар, який правив світом
У наступні роки золотий стандарт остаточно втратив вплив. І на початок Другої світової війни не залишилося жодної країни зі сталою валютною системою.
Щоб урятувати ситуацію, 1944 року в американському місті Бреттон-Вудсі було скликано валютно-фінансову конференцію ООН. На ній було затверджено договори про створення Міжнародного валютного фонду та Міжнародного банку реконструкції та розвитку. На них базувалася Бреттон-Вудская валютна система.
У цій системі золото, як і раніше, вважалося основою, а як міжнародний еквівалент вирішили використовувати долари США. Після Бреттон-Вудса долар став єдиною валютою, яку можна було вільно конвертувати у золото. Обмін проводився у співвідношенні 35 доларів за тройську унцію (одна тройська унція дорівнює 31,10348 г). А курси решти валют країн-учасників конференції були зафіксовані щодо долара.
Завдяки цьому вдавалося зберігати стабільність. Така система добре працювала, поки процвітала американська економіка. Але через деякий час курс долара по відношенню до золота дещо знизився, і американський уряд відчув наближення кризи.
У 1973 році конвертація долара в золото була припинена зовсім і Бреттон-Вудська система впала.
Міжнародні розрахунки — лише безготівково
Кінець золотодоларової системи передбачали ще наприкінці 60-х. І їй на зміну було розроблено систему під назвою «Європейська валютна змія». Вона розпочала діяти 24 квітня 1972 року серед країн Європейського співтовариства.
“Змія” пов’язувала між собою курси всіх провідних світових валют. Було застережено, що різниця між курсами не може перевищувати 2,25 відсотка. Таким чином, значне коливання курсу однієї з валют викликало зміни у всіх інших.
Враховуючи нестабільність економіки деяких країн, така залежність виявилася незручною. І 13 березня 1979 року набула чинності Європейська валютна система. Вирішили, що не можна брати за основу чиюсь національну валюту, тому була прийнята Європейська валютна одиниця — ЕКЮ (European Currency Unit).
ЕКЮ не мала матеріальної форми у вигляді банкноти чи монети. Виражені в ній суми використовувалися лише за безготівкових розрахунків між різними країнами, вони перераховувалися на спеціальні рахунки.
У 1987 році на Бельгійському монетному дворі було викарбувано кілька колекційних екземплярів ЕКЮ: золоті монети номіналом 50 ЕКЮ і срібні по 5 ЕКЮ.
Черговим етапом на шляху до об’єднання валют стало рішення Європейської ради щодо запровадження єдиної європейської валюти – євро. На відміну від ЕКЮ, євро повністю замінила собою всі національні валюти країн Євросоюзу і стала спільною одиницею розрахунків. Протягом трьох років починаючи з 1 січня 1999 року євро використовувалося лише за безготівкових розрахунків. А з початку 2002 року євро увійшли до готівкового обігу. Два місяці вони «уживалися» поряд із «рідними» банкнотами більшості країн-учасниць. А починаючи з 1 березня, повністю витіснили їх з валютних ринків. Деякі фінансисти стверджують, що євро є ще одним кроком до запровадження всесвітньої валюти. Поживемо – побачимо.
