Розташоване в Тюрінгії невелике містечко Айзенберг із населенням трохи більше десяти тисяч було досить розвиненим промисловим центром за мірками Нового часу. Виробництво порцеляни тут почали освоювати з 1796 року.
У цій галузі в Айзенберзі були свої злети та падіння. На місцевому ринку народжувалися та вмирали різні компанії, пробуючи сказати своє слово в історії порцеляни. Прикладом однієї з них можна вважати фірму Bremer & Schmidt, яка успішно торгувала порцеляною власної фабрики кілька десятиліть, але не пережила поглинання великим державним комбінатом у період НДР.
Історія фабрики Bremer & Schmidt
Роком заснування фарфорової мануфактури Bremer & Schmidt вважається 19 лютого 1895 року, хоча перші вироби вона видала лише 1896-го. У назві зафіксовано імена трьох власників: Фрідріх Бремер, Герман Бремер та Туїско Шмідт. Обидва Бремери розпочали свою справу в досить молодому віці, чого не скажеш про Шмідта, який уже отримав багаторічний досвід роботи з порцеляною на різних фабриках. Для виробничої бази вони викупили невелику будівлю порцелянової фабрики нещодавно ліквідованої компанії Dietrich & Scheibe.
Беручи приклад із сусідів, Bremer & Schmidt випускала такий самий асортимент: столові сервізи, побутові предмети та простенькі подарунки. Так як на предмети виявився попит, власники вирішили, що настав час переходити до вишуканіше декорованих і дорожчих кавових сервізів. І це починання теж здобуло успіх.
Через п’ять років компаньйони придбали другу піч. А за десять років Bremer & Schmidt здобули популярність завдяки відмінній якості порцеляни. Фрідріх Бремер вийшов із управління у 1903 році.
Попит на порцеляну виріс ще більше, коли в 1905 році на предметах з’явився дуже модний тоді розпис «Zwiebelmuster» («Синя цибуля»). Вважається, що пік виробництва Bremer & Schmidt досягли в 1913 році, коли на їх фабриці працювало приблизно півтори сотні робітників, включаючи надомників. Останнім доручали лиття дрібних сувенірів та нескладні етапи розпису фігурок.
Обидва компаньйони, що залишилися, сконцентрувалися на експорті. За кордон йшли партії кухлів, сувеніри для англійських морських курортів, анімалістичні серії, різноманітні фігурки, вази та попільнички. Далі до них додали набори дитячого посуду. Поставки йшли на Балкани та Близький Схід, у Малу Азію, Месопотамію, Єгипет та Персію. Товари Bremer & Schmidt закуповували по всій Америці, починаючи з північних територій і закінчуючи південним краєм.
Першим серйозним ударом для компанії стала смерть сина Шмідта в 1915, після чого Шмідт практично перестав брати участь в управлінні.
З згоди компаньйони на початку 1919 року продали мануфактуру Максу Мартіну. Перша світова війна і криза, що вибухнула в Німеччині, сильно підкосили справи не тільки Bremer & Schmidt, а й багатьох інших порцелянових мануфактур. Крім того, зруйнувалися всі експортні зв’язки, а новий власник вирішив їх не відновлювати. У малій кількості продовжували випускати кавові сервізи та столовий посуд у кобальтовому оформленні. Хваталися за будь-які замовлення, серед яких були електротехнічна порцеляна та фарфорова фурнітура. Хвороба і смерть Макса Мартіна наприкінці 1923 збіглися з початком банкрутства фірми.
Справа про банкрутство тривала до липня 1924 року, після чого фабрику придбав ще один Шмідт – Отто, який займався продажем килимів. Покупку він зробив для сина (теж Отто), який глибоко цікавився мінералогією та отримав докторський ступінь. Компаньйоном Отто Шмідта-молодшого став його шкільний друг Арно Кнюпфер.
Успіхом нових господарів стала знахідка форм, з яких вироблялося лиття фарфору експорту, після чого можна було відновлювати закордонні поставки. Коли до кінця 1920-х років. становище начебто почало виправлятися, почали позначатися наслідки світової кризи, які посилив бойкот німецьких товарів у багатьох країнах. Тож черговий пік виробництва змінився падінням випуску.
У 1933 році на фабриці залишилося працювати лише 55 осіб. Початок періоду Третього рейху ознаменувалося зростанням поставок експорту (переважно, у балканські країни). Наразі половину товарів вивозили за кордон, а друга добре розходилася і всередині країни.
Початок Другої світової війни обірвав постачання до Бельгії, Франції, Нідерландів та Великобританії. Натомість різко збільшилися замовлення з Албанії, Хорватії, Болгарії, Румунії та Туреччини. Доброю підмогою стали державні замовлення на посуд, що почалися в 1933 році і тривали до квітня 1945 року.
Здавалося, закінчення війни нічого не змінило для фабрики. Навпаки, з 1948 року відновився продаж порцеляни до Голландії та Данії. Налагоджувалися торгові контакти з іншими країнами. 1949 року штат фабрики становив 110 осіб. Цього ж року тут урочисто відзначили 25-річчя роботи під керівництвом нових власників.
Але соціалістичний лад, який декларувала НДР, поступово запроваджував нові порядки. В управлінні фабрикою почали брати участь призначенці від держави.
1958 року фабрику повністю перевели під державний контроль (при цьому вона все ще не була націоналізована). Далі тут виконували замовлення від Porzellanfabrik Kalk GmbH.
Як така, націоналізація Bremer & Schmidt відбулася лише 1973 року. Разом з іншими порцеляновими підприємствами Айзенберг фабрика стала частиною великого державного комбінату. Під час проведення інвентаризації керівництво комбінату визнало обладнання Bremer & Schmidt вкрай застарілим, а якусь модернізацію – нерентабельною. Тому фабрика 1976 року перестала працювати, і виробництво порцеляни тут більше не відновлювалося.
Клейма Bremer & Schmidt за роками
Основним клеймом компанії вважається діагональний хрест, що розділяє корону та літери “B”, “S”, “E” (Bremer, Schmidt, Eisenberg).
