Порцелянова мануфактура «Carl Schneider’s Heirs», яка розташовувалась у німецькому місті Графенталь (хоча правильніше його називати Гревенталь) може здатися комусь фабрикою-примарою. Її порцеляна часто виставляється на аукціонах, а про торгову марку говорять з повагою. Але в каталогах німецької порцеляни згадки про цей бренд не знайти.
Чому? Виявляється, тут вступають у справу особливості перекладу. Якщо власні імена при перекладі залишають постійними і лише зрідка приводять у відповідність до місцевих правил, то інші слова перекладу зазвичай підлягали. Це на своєму прикладі відчула фабрика, заснована Карлом Шнайдером, коли в 1886 стала зватись «Спадкоємці Карла Шнайдера». І ось тоді слово «Erben» у перекладі англійською перетворилося на «Heirs». Тому перед аматорами антикварної порцеляни, які опинилися на міжнародному ярмарку, часто постає проблема: як же таки цю мануфактуру називати?
Ранні роки фабрики Карла Шнайдера (Porzellanfabrik Unger, Schneider & Cie)
Попрацювавши на фарфоровій мануфактурі у Валлендорфі, Карл Шнайдер подумав, що набагато вигідніше заснувати власну справу. Тим більше, що в нього вже було вигідне знайомство з Карлом Унгером, який знав секрети створення форм для порцеляни, і Германом Хутшенройтером, який давно цікавився фарфоровою галуззю і готовий вкладати в неї гроші.
На основі взаємної домовленості в 1859 виникає компанія Unger, Schneider & Cie, в назві якої Хутшенройтер не фігурує, так як управління лежить на двох основних партнерах.
Почати вирішили із простих предметів, тому перші кілька років на продаж виставлялися мініатюрні набори для дітей, різноманітний посуд та кухонні аксесуари. Забарвлення теж виконувалося в традиційному для тутешніх місць стилі: «цибулинні» та «квіткові» візерунки в кобальтово-синіх стилях, які відтінялися позолотою на посуді дорожче.
Проте предмети не копіювали сусідські аналоги, а прагнули оригінальності. На тлі масового розпису предмети фабрики Карла Шнайдера привертали увагу, що допомогло закордонним постачанням. Просуванню на світовому ринку дуже сприяла нагорода Всесвітньої виставки в Сантьяго (Чилі), отримана в 1875 році. Одночасно виявилися проблеми з маркуванням, оскільки фабричне тавро дуже нагадувало знак мануфактури, що у Гиссхюбеле.
У 1875 році з’явилося перше впізнаване клеймом у вигляді літери «G» з двонаправленою вертикальною стрілкою. Після успіху на Всесвітній виставці в Парижі (1878) компаньйони вирішили витратитися і на реєстрацію торгової марки в Герцогському окружному суді.
Тому на Всесвітній виставці 1879 року (м. Сідней) нагороди отримала вже порцеляна з клеймом. У 1882 році Карл Унгер залишив керуючий пост, оскільки його зацікавила робота з Бернхардом Шільде. Разом вони реорганізували мануфактуру в Рошютці, що згодом здобула популярність під ім’ям Porzellanfabrik Unger & Schilde. Однак він допомагав Карлу Шнайдеру зі справами аж до смерті останнього.
Фабрика Carl Schneiders Erben (1886-1951 рр.)
Пауль Шнайдер, який допомагав батькові ще з 1880 року, прийняв управління фабрикою у свої руки 1885 року. Спочатку йому допомагав Хутшенройтер, через що його ім’я на короткий період виникло в назві.
Проте Хутшенройтера найбільше тягнуло до справ своєї компанії в Пробцелле. Тому, повністю налагодивши процес, він залишив Пауля керувати одноосібно, проте той вирішив залучити до справи все своє сімейство.
Рішення оформилося у зміні назви на «Спадкоємці Карла Шнайдера» («Carl Schneiders Erben» німецькою або «Carl Schneider’s Heirs» англійською). Змінилася і торгова марка, отримавши корону зверху та дату заснування знизу. І назва, і клеймо збережуться на довгі роки.
Зрозуміло, подальшому розвитку компанії більше сприяла не зміна вивіски, а знайомство Пауля з професором хімічних наук Вільгельмом Веделем. Ставши технічним консультантом компанії, Ведель значно покращив склад вихідної суміші, що дозволило випускати фарфор дуже високої якості. Нагромадивши капітал, Ведель у 1899 році увійшов у справу як повноправний партнер.
Минувши пік успіху, торгова марка “Carl Schneider’s Heirs” поступово входило в смугу негараздів та розчарувань. Наздогнати мінливу моду виходило далеко не завжди, а старе обладнання почало виходити з ладу.
Наприкінці 1912 року Пауль Шнайдер помер, і Вільгельм Ведель почав одноосібне управління мануфактурою зі штатом 240 осіб.
1913 року справи пішли гірше, тому почалося скорочення штату. Якщо знань з хімії у Веделя було більш ніж достатньо, то організаційні справи часто виявлялися для нього надто складними.
До 1930 число робітників на фабриці скоротилося наполовину, а Ведель перенапругою сильно підірвав своє здоров’я і помер незадовго до початку Другої світової війни.
Післявоєнна доля торгової марки “Carl Schneider’s Heirs”
Смерть Веделя не зупинила виробництво, але фабрика на той час перебувала у заставі в банку-кредитора. Банк здійснював посильне керування мануфактурою, що дало їй протриматися всі роки війни.
Якщо заглянути в документацію, датовану 1947 роком, то можна з’ясувати, що на той момент фабрика мала штат 70 осіб. На відміну від багатьох інших проваджень, які розорила війна, тут навіть намітилося деяке покращення справ, адже попит на посуд почав різко зростати.
Опинившись на території Східної Німеччини, яка розпочала будівництво соціалізму, фабрика в 1951 пережила націоналізацію і стала частиною державного концерну VEB Porzellanfiguren Gräfenthal, куди також увійшла розташована неподалік мануфактура Carl Scheidig KG.
Разом із новою торговою маркою («ножиці») продовжувалося використання і старого клейма.
1960-ті роки стали для заводу періодом спокійної стабільності. Маючи великий досвід у справі виробництва порцелянових статуеток, а також запас прес-форм для популярних предметів, фабрика поряд з наступним поколінням статуеток випускала і «новоділи» старих, при цьому не ставлячи на них додаткових позначок. Експерти відрізняють «новоділи» соціалістичного періоду від довоєнних «староробів» за колірною схемою.
Кінець 1960-х років став періодом укрупнення народних підприємств НДР, коли невеликі фабрики поєднували разом, утворюючи гігантські підприємства для масштабних завдань. Але цей процес на концерні VEB Porzellanfiguren Gräfenthal відбився негативно, оскільки його вирішили закрити.
1972 року мануфактура Carl Schneiders Erben випустила свої останні статуетки, а 1973 року припинила своє існування. Разом з нею закінчилася історія та фарфорового бренду «Carl Schneider’s Heirs».
Клейма Carl Schneider’s Heirs за роками
Якщо традиційне клеймо з буквою «G» і двонаправленою стрілкою було добре відоме, то клеймо «ножиці», що з’явилося після 1951 року, довгий час вважалося в англомовних знавців порцеляни загадкою.
Такі каталоги, як Danckert або Roentgen, його не згадували.
Нарешті, дослідники, ґрунтуючись на даті «1859», що входить до складу клейма, та схожістю предметів із цим клеймом із виробами Carl Schneiders Erben, провели ретельний аналіз. У результаті з’ясувалося, що аналогічні предмети, що мають різний тип клейма, були відлиті з тих самих форм.
Залишалося звернутися до краєзнавчого музею Гревенталя, співробітники якого підтвердили здогад. Потім експерти іронізували, що розгадка лежала на поверхні, адже ножиці разом із голкою та нитками є неодмінним атрибутом кравця, а німецьке прізвище Schneider перекладається як «кравець».
Повертаючись до проблем перекладу, позначених на самому початку, можна припустити, що при зайвому старанні перекладача назва «Carl Schneiders Erben» могла перетворитися навіть не на «Carl Schneider’s Heirs», а на «Carl Tailor’s Heirs». Точну дату, коли предмети почали маркувати клеймом «ножиці» поки що визначити неможливо.
