Виробництво порцеляни чимось нагадує ремесло кондитерів. Майстри замішують масу за рецептом, який вигадали 200-300 років тому, розливають у форми, запікають, декорують. Тонкостінний розписний посуд, витончені предмети інтер’єру досі зачаровують поціновувачів прекрасного. Одним з таких є завод, що у Вербілках.
Заснування фарфорової мануфактури у Вербілках
Порцелянову фабрику в селі Вербілки відкрив у 1754 році Франц Якович Гарднер. Шотландський купець багато їздив російською імперією у пошуках відповідної глини. Сировина знайшлася на околицях Чернігова.
Як же Францу Яковичу вдалося дізнатися рецепт виробництва тонкостінної кераміки? У середині 18 століття виробництво Гребенщикових (Гжель) очікував крах, накопичилися величезні борги. Франц Якович допоміг залагодити проблеми із кредиторами (виступив поручителем) в обмін на секрет маси та технологію виробництва.
Сервіз із Вербілок подарували Катерині Великій. Імператрицю він настільки вразив, що незабаром було замовлення на три орденські сервізи, кожен з яких налічував сотні предметів. На фабриці робили шикарний посуд для імператорського двору, для будинків вищої аристократії. Налагодили масовий випуск фарфорових виробів.
Виробництво зростало, за 10 років кількість працівників подвоїлася. До 1780 року на заводі працювало вже півтори сотні людей. У 19 столітті фарфорова мануфактура у селі Вербілки вважалася найкращим приватним підприємством з виробництва тонкостінної кераміки.
Поціновувачам вербілківської порцеляни було з чого вибрати, майстри стежили за модними віяннями. Величезною популярністю користувалися міські пейзажі, зображення перших красунь, героїв війни французького вторгнення в росію 1812 року, персонажів художніх творів. Сервізи, прикрашені символікою почесних пологів, стали візитною карткою фабрики.
Спадкоємці Франца Яковича не змогли стати гідними наступниками його бізнесу. У другій половині 19 сторіччя художній рівень виробів знижується через використання переказних картинок, шаблонних прийомів розпису. Оригінальність зберегли «східна» та «трактирна» серії, для яких характерні яскраві святкові малюнки, та виставкові зразки, ескізи для яких розробляли художники.
На початку 1890-х років підприємство викупив Матвій Кузнєцов. Йому дісталося налагоджене виробництво з багатьма півторарічними традиціями, чудовими майстрами, вивіреними технологіями, а також заводські малюнки, зразки, моделі. У руках умілого комерсанта фабрика успішно розвивалася. Щоб не втрачати клієнтів, які цінують порцеляну з Вербілок, на ній продовжували ставити звичне тавро аж до 1917 року.
Порцеляна Вербілок у радянський та пострадянський періоди
З приходом до влади більшовиків підприємство націоналізували, воно стало називатися Дмитрівським фарфоровим заводом (ДФЗ). Випускали агітаційну та художню порцеляну. На посуді та сувенірній продукції з’явилися заклики до світової революції, вступу до колгоспу, портрети партійних працівників, колгоспників, представників пролетаріату.
У 1930-х роках широкої популярності набули фігурки «Клоун» і «Коник-горбунок», створені скульптором С.М. Орловим (їх виробляли пізніше). Були популярні сервізи “Російський орнамент”, вироби з портретами радянських жінок, сюжетами російських казок та билин.
Після другої світової війни збільшилося виробництво посуду. Серед знаменитих сервізів цього періоду можна назвати «Битва за Батьківщину» (О. Чекуліна), орденські набори «Олександр Невський», «Суворов», «Кутузов» (Т. Деморей). Зображали портрети маршалів та героїв праці, військову техніку.
У 1991 році ДФЗ став називатися «Порцеляна Вербілок», відкрилося дочірнє підприємство «Промисли Вербілок». Промисел продовжував розвиватись, вироби займали призові місця на міжнародних виставках.
Наразі підприємство виробляє вишукані предмети, створені за зразками 19 століття: чайні пари, цукерниці та фруктівниці, вази, настінні страви. Великий попит має сувенірна продукція, дитячі набори з казковими персонажами, вироби з жанровими сюжетами та пейзажами.
