Свою сучасну назву фабрика Графенталь (Gräfenthal) отримала від імені містечка, де вона розташована, а те – від прізвища місцевої дворянської родини Графенталь, яка його заснувала.
Незважаючи на своє нечисленне населення, статус міста Графенталь (хоча правильніше його називати Гревенталь) отримав ще 1412 року. Розвитку міста сприяв Saigerhütte Gräfenthal – металургійний завод, який працював неподалік з 1462 до 1635 року. А через віковий період історію міста стало визначати виробництво порцеляни.
Популярність у Радянському Союзі фарфор з цього міста отримав завдяки концерну VEB Porzellanfiguren Gräfenthal, який об’єднав кілька місцевих мануфактур. Розглянемо історію трьох із них до об’єднання, в рамках концерну та у пострадянський період.
Історія порцелянової фабрики Carl Schneiders Erben (Grafenthal)
Здобувши досвід роботи з фарфором у Валлендорфі і герцогську концесію на власне виробництво, Карл Шнайдер заснував у Графенталі свою мануфактуру в 1859 році. До справи він підійшов серйозно, взявши як модельєра Карла Унгера, а як інвестора – Германа Хутшенройтера, отримавши від останнього повну свободу дій.
Спочатку мануфактура називалася Unger, Schneider & Cie і в такому вигляді проіснувала до 1885 року. Першими товарами фабрики став посуд, включаючи комплекти для дітей невеликого розміру, та скромний асортимент кухонного приладдя.
Взявши приклад із успішних підприємств, Шнайдер більшу частину предметів надавав кобальтово-сині тони, зрідка доповнюючи композицію позолотою. Проте копіюванню підлягав лише колір, але не візерунки, які Карл Унгер вигадував самостійно.
Творчі знахідки Унгера відзначили нагородою в 1875 році на Всесвітній виставці в Сантьяго (Чилі). Проблемою стало тавро, оскільки з’ясувалося, що подібним знаком маркував свої вироби завод у Гіссхюбелі.
В 1882 Карл Унгер починає працювати з Бернхардом Шильде, але це буде вже історія фабрики Unger & Schilde в Рошютце. Однак не можна сказати, що він вийшов із проекту, оскільки співпрацював зі Шнайдером до самої його смерті у 1885 році.
Потім керівництво мануфактурою Шнайдера бере на себе його син Пауль. Зрозумівши, що Пауль не має поки що належного досвіду, Хутшенройтер активно входить у справу, допомагаючи новому власнику вирішувати безліч проблем.
У цей короткий період мануфактура зветься «Schneider & Hutschenreuther». Переконавшись, що Шнайдер горить бажанням продовжувати виробництво, а становище фабрики стабільне, Хутшенройтер їде, оскільки має плани відкрити свою компанію в Пробцелле (Probstzella).
Вшановуючи пам’ять батька, Пауль у 1886 році дає назву фірмі «Carl Schneiders Erben», яка збережеться аж до 1951 року. Великим успіхом для нього стала поява на фабриці в якості технічного консультанта доктора Вільгельма Веделя.
У грудні 1912 року, коли Пауль помер, Ведель стає власником фабрики, де на той момент працювало трохи менше ніж дві з половиною сотні співробітників. Війна і наступна за нею плутанина сильно підкосили справи на мануфактурі.
Ведель намагався модернізувати фабрику та слідувати за новинками порцелянової моди, але довоєнного успіху досягти вже не виходило. Штат співробітників до 1930 року скоротився вдвічі.
Після Другої світової війни фабрика перейшла у володіння банку, але продовжувала працювати, випускаючи дешевий фарфор масового виробництва покриття великого повоєнного попиту.
У 1951 році націоналізована фабрика стає частиною VEB Porzellanfiguren Gräfenthal. Нове керівництво провело ревізію і продовжило випуск порцеляни за старими серіями, які визнало вдалими. З цього моменту тут налагоджено випуск малої пластики за загальними формами концерну.
Так як діяльність концерну в 1972 році зупинили, фабрика Carl Schneiders Erben випустила останню партію порцелянових фігурок, а наступного року була закрита.
Історія фарфорової фабрики Weiß, Kühnert & Co (Grafenthal)
Побачивши популярність німецької порцеляни за кордоном, засновники мануфактури Weiß, Kühnert & Co спочатку орієнтувалися на експорт своїх товарів.
Роботу фабрики розпочато у 1891 році. Миттєвого успіху не сталося, але виробництво поступово розросталося та міцніло.
Перед початком Першої світової війни на фабриці працювало понад дві сотні співробітників. З числа зроблених тут статуеток можна виділити фігурки красунь, що купаються, і релігійних діячів. Багато випускали декоративних фарфорових шарлоток та фарфорові голови для виробників ляльок.
Якість фарфорових виробів була настільки високою, що мануфактура виявилася серед тих небагатьох компаній, які отримали право випускати за ліцензією фігурки Міккі Мауса. Для цього навіть найняли додатковий штат.
Піка виробництва фабрика досягла до 1930 року. Іншим новим напрямом стали декоративні елементи для прикрашання підводного світу акваріумів, які постачалися до Америки.
Після початку Другої світової війни фабрику зобов’язали випускати лише продукцію військового призначення. Після закінчення військових дій протягом кількох років корпуси були зайняті під казарми. Лише з 1949 року відновлено випуск простенького посуду та пивних кухлів.
З 1972 року націоналізовану мануфактуру перетворюють на VEB Gebrauchsporzellan Gräfenthal, яка пізніше стала частиною VEB Vereinigte Zierporzellan-Werke Lichte.
Після злиття ФРН і НДР в 1990 році виробництво зупинилося, а корпуси спорожніли. Лише 1996 року їх придбала German Doll Company, заснована Роландом Шлегелем. Однак нова фірма тут же загрузла у скандалах, оскільки почала продавати порцелянові новороби під виглядом антикваріату.
Після 2007 року жодних згадок про активність компанії нема.
Історія фарфорової фабрики Carl Scheidig KG (Grafenthal)
Як вже видно за інформацією вище, Карл Шайдіг, який відкрив свою фабрику, з’явився не на порожнє місце. Шайдіга приваблювала велика кількість якісної сировини та наявність залізниці.
Дивлячись на конкурентів, Шайдіг намагався відтворити їх найбільш вдалі композиції, що дозволило отримати перший прибуток. До честі власника фабрики копіювання незабаром припинилося, тому що сюди запросили досвідчених дизайнерів.
Шайдіг уважно вивчив каталоги інших місцевих мануфактур, склав список ходових товарів, які вони не випускали, і розпочав виробництво. Закриття ніш, що пустують, значно збільшило прибуток, що дозволило переманити досвідчених майстрів від конкурентів.
На відміну від сусідів, тільки-но на горизонті з’являвся черговий дилер, Шайдіг видавав йому безкоштовний набір зразків, закликаючи повернутися вже за великою партією.
Поодинокі фігурки та групові композиції Шайдіга незабаром поширилися не лише Німеччиною, а й по всій планеті. Великий обсяг випуску та вдалі продажі дозволили компанії пережити не лише Першу, а й Другу світову війну.
Однак, коли кордон розділив капіталістичну та соціалістичну частини колишнього Третього рейху, фабрика Шайдіга опинилась на території останньої. Це призвело до розриву зв’язків із багатьма країнами. Тепер фігурки дозволялося постачати лише до країн соціалістичного блоку.
У 1971 році влада НДР вирішила, що дохід бюджету значно зросте, якщо постачання фарфору розширити і на країни, що не входять до РЕВ. Робота з капіталістичними країнами таїла небезпеку повернення колишніх методів управління на ті фабрики, які ще не зазнали націоналізації.
Тому Carl Scheidig KG у 1972 році увійшла до складу VEB Porzellanfiguren Gräfenthal, а основним завданням їй поставили нарощування обсягу статуеток, які можна було продати за валюту.
Масовість зіграла з виробами злий жарт, тому що рік у рік виробництво фігурок спрощувалося, і незабаром від колишньої якості не залишилося й сліду.
Після об’єднання Німеччини нові власники з великими труднощами запустили вже практично замерле виробництво. Але виявилося, що у складах збереглася вся колекція старих форм, а архівах виявилися докладні описи і креслення. Знахідки дозволили різко наростити виробництво, але вже не на шкоду оригінальній якості.
І зараз фабрика під назвою Porzellanfiguren Gräfenthal (відома також і як Ehemals Carl Scheidig) випускає більше десяти тисяч різних предметів.
Клейма фарфорових фабрик Графенталь (Grafenthal) за роками
