Як уже можна було неодноразово переконатися, розквіт порцеляни в Європі в другій половині 19 століття і трохи згодом у російській імперії нерозривно пов’язаний із залізничним сполученням. Порцелянові мануфактури, поблизу яких пройшли рейки, швидко налагодили поставки в близькі та далекі торгові точки, отримавши незаперечну перевагу перед тими, хто по-старому доставляв товар гужовим транспортом.
Якщо ж фабрики з виробництва порцеляни у населеному пункті із залізничною станцією не існувало, то її будували. Приклад тому – Porzellanfabrik Mitterteich AG, відома також як «Mitterteich Bavaria», хроніки якої можна розбити на три томи.
Порцелянова фабрика Людвіга Лінднера (1887-1895 рр.)
Невелике поселення Міттертайх (Баварія), яке ще не має статусу міста (воно стане ним лише в 1932 році), отримало залізничні гілки до Егера (1864 р.) і Швандорфа (1865 р.), що благотворно позначилося на місцевій промисловості.
1882 року тут починає працювати скляний завод, а 1886 року Людвіг Лінднер вирішив закрити нішу виробництва порцеляни будівництвом власної фабрики.
Вже за рік мануфактура дала перший товар. Ця фабрична будівля до наших часів не дожила, бо її знесли під час однієї з модернізацій, а на її місці звели заводський корпус Werk A, який проіснував до кінця історії підприємства. Можливо, мануфактура нічим не виділилася б серед подібних (наприклад, у 1899 році тут розпочала роботу ще й фарфорова фабрика Юліуса Ротера) і через якийсь період тихо закрилася, якби нею не зацікавились англійці.
Porzellanfabrik Mitterteich, Max Emanuel & Co (1895-1917 рр.)
Виробництво опинилося в зоні інтересів компанії Max Emanuel & Co, чий магазин у Лондоні торгував художнім склом та порцеляною, використовуючи постачання від безлічі невеликих фірм. Макс Емануель більше любив працювати зі склом, ніж з порцеляною.
Тим не менш, в Міттертайх вирушає його менеджер Альфред Паппенгейм, який добивається в 1895 передачі мануфактури під крило свого господаря. Після цього на виробах фабрики з’являється тавро зі словом «Mosanic».
Гіпотеза, що мануфактуру у своїй перейменували на «Mosanic Pottery» («Мозаїчна кераміка»), неспроможна. Mosanic – це не ім’я фабрики і не місце виробництва, а просто товарний знак (багато фарфорових заводів для максимального захоплення ринку прагнули продавати свою продукцію під різними товарними знаками).
Підприємство планомірно розвивалося. До 1913 заводський штат вже перевищував три з половиною сотні співробітників. Запрошений на фабрику декоратор порцеляни Юліус Мюллер підвищував свій дохід не лише розписом виробів, а й здаванням у найм кімнат у робочому гуртожитку, де також влаштували і заводську їдальню.
Здавалося, рух вперед невідворотно тягне фабрику до успіху, але тут почалася Перша світова війна, де Німеччина та Великобританія опинилися по різну сторону барикад. Патріотично налаштоване населення Міттертайха вимагало вигнати представників ворожої держави із заводу, а товар, майно і виробничі площі відразу забрав ряд підприємливих громадян, організувавши акціонерне товариство і ставши компаньйонами, розділивши між собою пакет акцій.
Porzellanfabrik Mitterteich AG (1917-2006 рр.)
Економічна депресія розорила безліч німецьких фабрик (зокрема і фарфорових). Однак розумна політика керівництва мануфактури та невпинний пошук нових точок збуту забезпечували подальший розвиток фабрики. Понад те, 1925 року з’являється можливість побудувати ще одне заводський корпус («Werk B»). І якщо за час війни і розрухи, що послідувала за нею, штат мануфактури помітно зменшився, то тепер тут знову працювало понад три сотні людей.
У період Третього рейху почалася боротьба з безробіттям, військовим підприємствам були великі замовлення, а зодчі креслили величні плани реконструкції великих міст Німеччини, що змушувало будівельні фірми вірити, ніби будуть проводитися масштабні роботи з будівництва на місці архаїчної країни нового світу. В економіці закрутилися гроші, і Porzellanfabrik Mitterteich відразу це відчула. На хвилі прибутку з замовлень, що збільшилися, будується ще один корпус – «Werk C», куди ставлять стандартні вугільні печі, подібні до тих, що вже працюють у раніше зведених корпусах.
Після Другої світової війни Баварія опинилася в окупаційній зоні США. Землі, що залишилися під впливом Заходу, утворили ФРН. Вже на початку 1950-х років. Porzellanfabrik Mitterteich замінює застаріле обладнання для випалу на газові тунельні печі, що збільшує продуктивність праці та допомагає збільшити обсяг продукції.
Не можна сказати, що завод сильно виділявся серед інших, але успіх йому сприяв аж до 1988 року, коли корпус «Werk C» частково вигорів внаслідок великої пожежі. Але й цей факт, здавалося, пішов лише на користь мануфактурі, бо розпочалося масштабне будівництво та закупівля технічних новинок.
1989 року всі три корпуси вже повноцінно працювали, а загальний штат підприємства збільшився майже до восьми сотень.
У січні 2003 року на північному сході Баварії відкрився туристичний «Порцеляновий маршрут», до програми якого включили і Міттертайх. Тим більш дивним для міста виявилося оголошення керівництва фабрики про банкрутство. Велися розмови про залучення інвестицій, але кредитори від імені банків не дали добро на реструктуризацію. Виявилося, що компанія залізла у величезні борги. Виробництво порцеляни зупинили у 2005 році, а у березні наступного року фабрика спорожніла остаточно.
Однак це ще не остання сторінка у сумній історії Porzellanfabrik Mitterteich. Якщо Werk B забрала фірма Glapor, що займається теплоізоляцією, то Werk A зв’язку з фарфором не втратив. Після перебудови в ньому розташувався музей місцевого скла та порцеляни. Сюди ж заїхала штаб-квартира турецької компанії, яка найнявши дипломованого інженера Конрада Шмідлінга, продовжувала реалізовувати запаси під маркою «Mitterteich – Bavaria», що залишилися після завершення випуску, більше десяти років. Останнє оновлення сайту Mitterteich-Porzellan зафіксовано у 2018 році.
Каталог клейм за роками
З ідентифікацією ранньої порцеляни у колекціонерів іноді виникає плутанина. Сполучені між собою гвинтівки («Mosanic rifles» – товарний знак Mosanic Pottery), якими мітили вироби мануфактури до 1917 року, виникли раніше 1895 року.
По-перше, із цим товарним знаком спеціально для Макса Емануеля випускав порцеляну ще Людвіг Лінднер. По-друге, якщо «складені гвинтівки» мають позначку «зроблено в Австрії», цей предмет випущений не в Міттертайху, а фірмою «Оскар і Едгар Гутерц» («Oscar & Edgar Gutherz») на замовлення того ж Макса Емануеля.
І ще одна особливість пов’язана з маркуванням «Lilao» (у наведеному вище каталозі це тавро під назвою “Image 3-24” у розділі 1931-1960 рр.), що зустрічається на ряді повоєнних клейм. Деякі любителі порцеляни помилково читають її як «Lilac», думаючи, що це назва предмета або набору під ім’ям «Бузок».
