На заводі Олексія Гавриловича Попова переважно випускали продукцію для масового споживача. Її купували купці, міщани, заможні селяни. Поповська тонкостінна кераміка зараз високо цінується колекціонерами за самобутність та рідкість. Нині залишилося небагато зразків. Ними можна помилуватись у музеях, приватних колекціях. Порцеляна 19 століття вважається непоганим вкладенням коштів, її можна придбати на вторинному ринку, в магазинах антикваріату.
Історія заводу
Експерти 19 століття відзначали, що порцеляна Попова за якістю та декором наближається до англійських та французьких зразків. Історія виготовлення фарфору розпочалася у сільці Горбунове. Купець Олексій Гаврилович Попов купив фарфоровий завод, відкритий у 1801 році, у Карла Меллі (колишній комісіонер Гарднера). Спочатку асортимент був небагатий, посуд нехитрий. Майстри переважно копіювали чужі роботи, користувалися технічними досягненнями Гарднера, але новий господар прагнув самобутності.
Першими власними зразками стали сервізи для шинків. Їх прикрашали позолоченою облямівкою, осінніми краєвидами у жовто-коричневих тонах. На наступному етапі випускали посуд із суцільним фоном та вставками із зображенням букетів. Поступово у підприємства сформувався свій стиль.
До 1815 року заводі працювало 280 людей. Разом із розширенням виробництва зростала і слава продукції. Стали робити посуд у стилі ампір, у розписі переважали квіти, крила. Згодом форми спрощувалися, малюнки ставали складнішими.
Зображення наносили на суцільному тлі. За життя господаря завод процвітав. Його смерть стала початком занепаду виробництва, діти та онуки не зуміли з розумом розпорядитися спадщиною. Художня цінність продукції падала, підприємство було майже розорене, його кілька разів перепродували.
Черговий власник закрив його у 1875 році. Технологія виробництва фарб перейшла до братів Корнілових, форми – до представників заводу Іконнікова.
Продукція
Для порцеляни Попова характерна англійська тематика, хоча Олексій Гаврилович відійшов від класики, виявив свій стиль. Майстри ретельно опрацьовували кожен елемент: вази, чашки тарілки розписували вручну. Художники першими розробили рецепт коричневої та синьої емалі. Якісна маса надавала тонкостінній кераміці міцність, робила її зручною та практичною. Такий посуд чудово підходив для громадського харчування, повсякденного використання вдома.
Посуд мав попит, незважаючи на те, що для розпису характерний композиційний надлишок: безліч додаткових елементів майже затьмарювали основний малюнок. Інші фарфорові заводи нічого подібного не випускали, тому московські купці охоче купували продукцію. Працівники заводу Попова славилися своєю майстерністю, їх запрошував на свою фабрику до Архангельського князь Юсупов. Він також замовляв у Попова форми під розпис: чашки, блюдця, великодні яйця, дежене.
Також виробництво славилося малою пластикою. У 1830-х роках вийшла серія обивателів, які були виконані дуже реалістично: «Квіткарка», «Селянка», «Пастух» та інші. Випускали алегоричні скульптури, зображували героїв літературних творів, вуличних торговців. Майстри ретельно опрацьовували пози, елементи одягу, емоції. Персонажі виходили природними та впізнаваними.
Виготовляли не лише антропоморфні фігурки, а й інші предмети складної форми: мініатюрні меблі, плоди, будівлі.
Клеймо порцелянового заводу Попова
Виробники тонкостінної кераміки таврували свою продукцію, щоб захиститись від підробок. Олексій Гаврилович маркував вироби свого заводу тавром-монограмою «АП». Наносили надглазурним та підглазурним способом, видавлюванням. Букви відрізнялися за кольором та розміром, бували червоними, чорними, синіми, золотими.
