Історія Ризького порцелянового заводу нерозривно пов’язана з появою під Ригою фарфорової фабрики купців Кузнєцових, що була заснована 1841 року.
Одна з головних причин будівництва підприємства саме тут – бажання власників розпочати експорт товару до Європи. Інший мотив Кузнєцових перенести виробництво сюди – можливість спокійно жити та працювати у старообрядницькому середовищі. На той час у Ризі існувала велика громада старообрядців. Самі Кузнєцови прагнули збирати навколо себе людей схожих із ними релігійних поглядів. Поступово з інших російських губерній сюди потягнулися робітники-старообрядці.
На новому ризькому підприємстві у перші роки його існування випускали виключно фаянс. І лише через десять років було збудовано нові цехи для виробництва фарфорових виробів.
В 1859 тут з’явився паровий двигун, з його допомогою вдалося істотно підвищити продуктивність праці. На додаток до парового двигуна працювали й інші виробничі потужності: вісім горнів та дві парові машини. Штат заводу у 1850-ті роки налічував 242 особи.
У 1864 році, після смерті засновника фабрики Сидора Кузнєцова, управління перейшло до рук його сина Матвія. У виробництві фарфорової та фаянсової продукції у роки використовувалося міжнародна сировину, його везли з Росії, Англії, Німеччини, Франції, країн Скандинавського півострова. Готові вироби продавали у самій Ризі, а також, як і мріяли Кузнєцови, експортували до Європи.
У 1887 році Ризький завод Кузнєцових увійшов до «Товариства фарфорового та фаянсового посуду М.С. Кузнєцова». У розпорядженні Матвія Кузнєцова було сім заводів. Такі досягнення промисловця, який значно розширив починання батька, були відзначені російською державою: у торговому знаку підприємства виник державний знак – двоголовий орел.
Пізніше Матвій Кузнєцов передав ризький завод своєму молодшому синові Михайлу. На початку ХХ століття підприємство виробляло понад 22 мільйони виробів. У їхньому випуску було зайнято 2500 осіб. Для дітей робітників була побудована спеціальна школа, дорослих навчали грамоті в гуртках при фабриці: вчили російській, латиській мовам, математиці, танцям і музиці. У свята співробітники заводу завжди отримували в подарунок його продукцію, вона не призначалася для продажу і тому тавра на ній не ставили. Робоча зміна на заводі тривала аж десять годин, але й перерва на обід складала чотири години, щоб за цей час можна було добре відпочити.
Після подій Жовтневої революції 1917 року російські заводи Кузнєцових були націоналізовані. Ризька фабрика – єдине підприємство, що залишилося у їх власності. Однак на той момент її виробничі потужності вже занепали. Основне обладнання ще 1915 року відправили до Росії.
У спорожнілих цехах збереглося кілька партій наполовину готової продукції. Її вдалося закінчити та продати. На виручені кошти Михайло Кузнєцов 1920 року зумів частково відновити виробництво. Завод знову запрацював, 458 чоловік його робітників практично все робили вручну, оскільки на придбання обладнання грошей не було.
Ризький фарфоровий завод Кузнєцових співпрацював з латвійськими художниками, зокрема Олександрою Бєльцовою та Романом Сутою. Вони привнесли у художній розпис порцеляни мотиви кубізму. Латвія неодноразово представляла сучасну продукцію кузнецовського підприємства на різних міжнародних промислових виставках.
Збереглися відомості, що в роки Другої світової війни завод продовжував роботу під німецьким керівництвом: 280 робітників, що залишилися, випускали виключно господарський посуд. Самі Кузнєцови з політичних переконань змушені були виїхати з Риги.
Після війни підприємство Кузнєцових об’єднали з іншою порцеляновою фабрикою – Якоба Карла Ессена і дали йому нову назву – Ризький фарфоро-фаянсовий завод.
У 1968 році тут почали виробництво тонкостінного фарфору і перестали випускати фаянс, тому завод став називатися просто порцеляновим (Rіgas porcelāna rūpnīca або RPR). У 1970-і роки підприємство випускало переважно фарфорові сервізи та кавові пари.
У 1997 році АТ «Rіgas porcelāns» переживає процедуру банкрутства. У 2008 році завод перетворили на спільне латвійсько-швейцарське підприємство «Latvpotik та a/s Rīgas porcelāns».
Пізніше завод перейшов до управління ВАТ «Лателектрокераміка» (ліквідовано 2010 року). Частину заводської колекції фарфорових виробів (переважно продукцію 1950-1990-х років) було передано до створеного Ризького музею порцеляни.
Клейма Ризького порцелянового заводу
