Сірники — відносно нещодавній винахід людства, вони прийшли на зміну кресалу близько двох століть тому, коли вже працювали ткацькі верстати, ходили поїзди та пароплави. Але лише 1844 року було оголошено про створення безпечних сірників.
На сірниках як на винаході сміливо можна ставити маркування «Зроблено в Європі» — вони не мають однієї батьківщини, як ні одного творця. Їх удосконалювали майже півстоліття у кількох країнах. Ланцюжок відкриттів, що привів до їх створення, почався в 1805 з француза Жана Луї Шанселя, який створив «макальні» сірники.
На дерев’яну паличку наносилася суміш бертолетової солі та цукрової пудри. Її занурювали в сірчану кислоту – відбувалася хімічна реакція із виділенням полум’я. Ось тільки носити з собою пляшечку з сильнодіючої кислотою було дуже небезпечно.
У 1830-х у Франції та Німеччині почалося виробництво сірників, схожих на нинішні, але з додаванням фосфору. Вони легко запалювалися на будь-яку поверхню, що виявилося проблемою: сірники могли спалахнути навіть від тертя один про одного в коробці. До того ж білий фосфор, що використовувався тоді, надзвичайно отруйний. Вирішальне слово доведення винаходу до кондиції сказали шведи. Професор інституту Каролінгу Густаф Ерік Паш замінив білий фосфор на нешкідливий червоний. Крім того, він запропонував додавати фосфор не в сірникові головки, а наносити його на окрему платівку, тертку, розмістивши її на коробці.
Але слава творця сучасних сірників дісталася фабриканту Юхану Лундстрему , який користувався патентом Паша, чий термін дії минув. За «свій» винахід він отримав медаль на Всесвітній Паризькій виставці 1855 року, а зручні та безпечні сірники повсюдно стали називатися «шведськими».
Але це передісторія, сьогодні я хочу познайомити вас з добіркою напрочуд милих дрібниць домашнього та особистого вжитку — це сірничниці.
Сірничниця – це футляр або підставка для коробки зі сірниками, вони бували кишенькові, настільні та настінні. Кишенькові сірничниці випускалися суцільнометалевими з двома отворами.
За розмірами сірничниці відповідали сірниковій коробці в закритому вигляді або в напівзакритому вигляді. Настільні сірничниці випускалися на стійці (ніжці), з’єднаній гвинтом з суцільнометалевою або комбінованою підставкою, з ручкою або без ручки, з одним отвором.
Підставки виготовлялися із кольорового гіпсового каменю, декоративного мармуру, твердого виробного каменю (яшма, орлець, кварц) та пластмаси.
Сірничниці виготовлялися з різних матеріалів: срібла, мельхіору, латуні, алюмінію, бронзи та кованого чавуну.
Срібні випускалися без покриття або частково або по поверхні покривалися золотом. Мельхіорові та латунні покривалися золотом, сріблом, нікелем, хромом. Алюмінієві – без покриття, бронзові – травленими або фарбованими.
Сірничниці вироблялися цільно штампованими, литими або складовими (паяними); гладкими або зі штампованими литими або гравірованими малюнками, прикрашені напівдорогоцінним камінням. Малюнки оксидувалися, хімічно забарвлювалися, золотилися, заповнювалися кольоровою емаллю чи черню.
Сірничниці виготовлялися як для вітальні, так і, природно, для кабінету, спальні, а також кухні у формі настільних фігур та помпезних композицій.
Заслуженою популярністю користувалися камінні сірничниці, для великих сірників, вони виготовлялися з латуні та міді: До речі, саме така форма залишається популярною, серед камінних сірників і донині, тільки виконується вже з більш сучасних сплавів.
Сьогодні сірничниця не такий вже й популярний предмет серед щоденної метушні. Вони стали цінуватися як приємний, дорогий подарунок, який зазвичай не використовується за прямим призначенням. Але в деяких сім’ях ці милі дрібниці передаються як сімейні реліквії. Також популярні вони у цінителів і збирачів антикваріату. Старовинні сірничниці, незважаючи на свої маленькі розміри, завжди будуть у ціні, несучи на собі і передаючи іншим дух часу, краси та витонченості.
