Семикаракорська кераміка відноситься до народних художніх промислів росії. Кераміка – один із найдавніших супутників людської цивілізації. На околицях міста Семикаракорськ, розташованому на Дону, знайшли близько трьох десятків стародавніх поселень, які користувалися керамікою місцевого походження, створеного з тутешніх суглинків і різних сортів глини.
Вироби за якістю близькі до сучасної кераміки почали виробляти в другій половині 19-го століття. У Семикаракорську злилися дві школи: прийшлих майстрів та козацька. На стику XIX і ХХ століть кустарі-одинаки починають об’єднуватися в артілі. Після революції йде наступний етап укрупнення, підсумковою ланкою якого стає промисловий комбінат, який зібрав досвідчених і зарекомендували себе майстрів округу.
Семикаракорський райпромкомбінат
Джерела розходяться у точній даті, коли було створено Семикаракорський районний промисловий комбінат. За одними даними, це сталося в середині 1930-х років. За даними правонаступника Семикаракорський РПК засновано 1943 року, коли звідси вигнали німецько-фашистські війська. Місцеве населення отримало роботу за багатьма напрямами. Співробітники РПК шили одяг, тягали чоботи, плели кошики, виконували нескладні слюсарні роботи. Але у складі РПК знаходилися гончарний цех та художня майстерня, які працювали на місцевій червоній глині. Ранні вироби покривали найпростіші побутові потреби: квіткові горщики, попільнички, глечики та кухлі.
Новий етап історія Семикаракорской кераміки починається наприкінці 1960-х рр., коли РПК розширюють до художньої майстерні, здатної видавати 600 000 предметів щорічно завдяки введеної у лад технологічної лінії.
Враховуючи промисловий масштаб майбутніх планів та збільшену увагу до підприємства, Микола Сергійович Арабський, який на той момент очолював райпромкомбінат, вирішує, що РПК здатний взятися за художній фаянс з місцевим колоритом.
Шлях виявився довгим. Зразки проходили затвердження кількох худрад різного рівня. Червона глина для них не підійшла, тому почали використовувати постачання з Володимирського родовища (м. Шахти).
У 1970-1972 pp. у Семикаракорську звели керамічний цех.
На допомогу семикаракорським майстрам відправили спеціалістів НДІ Художньої промисловості, які порекомендували окрім володимирської глини ще й Федоровську, а потім створили технічну основу для випуску нових виробів.
Кераміка із Семикаракорська, віднесена до народних художніх промислів, вперше вирушила у продаж лише 1973 року. Її складали цукорниці, миски та маленькі глеки з розписом. Переважний малюнок – дрібні квіти. 1974 року розпочалася взаємодія з обміну досвідом з Конаківським фаянсовим заводом.
Кістяк утвореної у 1976 році творчої групи складають модельники, художники та комплексний майстер. За спогадами тих, хто збирав хронологію підприємства, боротьба за перетворення виробництва на народний промисел, підтверджений статусом, розгорнулася у 1983-1985 роках.
Саме тоді постало завдання масово випускати предмети, оформлені у стилі, що впізнається. На думку мистецтвознавців, «семикаракорський лист – це поліхромний мазковий підглазурний розпис з використанням букетно-рослинного орнаменту з акцентом на більшій центральній квітці, сюжетні композиції в стилі російських лубочних картинок, що використовують фольклорні козацькі мотиви, стилізовані донські.
АТ «Семікаракорська кераміка»
У другій половині 1980-х. асортименти оновлювали щорічно майже повністю. Контрольні комісії хвалили настільки високу продуктивність художньої майстерні, але ремствували, що настільки високий темп оновлення неприпустимо, оскільки РПК необхідний стійкий набір популярних виробів.
Віяння кінця 1980-х років закликали підприємства переходити на самоокупність, посилену народним контролем та самостійно налагодженими зв’язками. Це вплинуло на те, що в грудні 1990 року Семикаракорський РПК перетворений на «Орендне підприємство “Аксінья”», яке протягом двох років стало закритим акціонерним товариством.
Зараз підприємство називається АТ «Семікаракорська кераміка».
Клейма Семикаракорського РПК та АТ «Семікаракорська кераміка»
Ідентифікація семикаракорських виробів утруднена тим, що тавро на них ставиться не завжди. Тому доводиться орієнтуватися на вже впізнані аналоги або зразки, що зберегли заводську упаковку. Велику допомогу може надати підпис художника, який стоїть на авторських роботах.
Клеймо Семикаракорського райпромкомбінату представляло стилізовану букву «К», нижня поперечина якої складається з хвилястих ліній, символізуючи донські хвилі.
Довжина та характер вигину цих ліній може відрізнятися.
Надалі стали також використовувати тавро у вигляді глека, або обрамленого з круговим написом, або без напису.
Чорно-червона етикетка, що часто зустрічається на предметах із Семикаракорська, із золотими розлученнями відношення до РПК не має. Нею маркували вироби, що йдуть на експорт, що відносяться до народних промислів.
