Швейцарський франк є однією з найстабільніших валют у світі. Це пов’язано зі стійким розвитком швейцарської економіки, політичною стабільністю та довірою міжнародних інвесторів.
Сучасний франк був введений у грошовий обіг як національна валюта у 1850 р., замінивши понад 8000 видів монет та банкнот швейцарських кантонів. Практично єдиний в історії випадок його девальвації на третину стався 1936 р., внаслідок Великої депресії. Після закінчення Другої світової війни курс франка прив’язали до долара США за курсом 4,3:1, але після відмови США від золотого забезпечення долара франк вирушив у самостійне плавання. Навіть після скасування 2000 р. закону про його обов’язкове 40-відсоткове золотовалютне забезпечення франк залишився валютою з практично нульовим рівнем інфляції.
У 2003 р. курс франка щодо євро стабілізувався на рівні 1,55:1, і довгий час він коливався разом із коливаннями курсу євро. Але у 2011 р., в умовах кризи єврозони та втечі європейського капіталу, відбулося різке зміцнення курсу франка до всіх світових валют. У зв’язку з цим Нацбанк країни був змушений встановити максимальну планку курсу до євро (1,2:1) та у разі його перевищення штучно послаблювати свою грошову одиницю. Однак уже в 2015 р. Нацбанк Швейцарії несподівано оголосив про відміну цього правила, що призвело до фатальних наслідків на валютному ринку: курс франка підскочив майже на третину по відношенню до всіх світових валют, що дезорганізувало роботу всіх фінансових інститутів.
Стабільність франка є одним із ключових факторів розвитку банківського сектора: банки мають можливість відкривати в ньому рахунки клієнтам, що біжать від валютних ризиків. У зв’язку з цим, а також для збереження свого фіскального суверенітету, країна не має планів відмови від національної валюти.
За міжнародною угодою швейцарський франк є міжнародним засобом платежу при оплаті мит за міжнародну реєстрацію товарних знаків. Сьогодні він знаходиться на 5 місці серед найбільш торгованих світових валют.
