Одним із найхарактерніших елементів оздоблення слов’янок Середньовіччя були скроневі кільця. Скроневі кільця – жіноча прикраса, що закріплювалася поруч із скронями. У кожному племені вони виглядали по-різному. Основними матеріалами виготовлення скроневих кілець служили бронза, мідь, срібло. Стрічками або ремінцями кільця прикріплювали до головних уборів або до самих стрічок і ремінців, їх також закріплювали у волоссі або носили замість сережок.
Перші зразки цих прикрас, що належать до 3–4 тисячоліття до н.е., знаходять на території України (трипільська культура). У VIII-IХ ст. вони входять у моду серед західних слов’ян, у ХІ-ХІІ ст. мода на скроневі кільця досягає свого піку у східнослов’янських племен.
Відповідно до типологізації А.В. Арциховського (1902-1978) з доповненнями В.П.Левашової (1901-1974), виділяють 4 варіанти цих прикрас.
До першого відносяться вироби, що являють собою дріт, сформований в кільце або більш хитромудру форму.
У другу групу виділяють кільця, які отримали назву щиткових – у таких виробів на стрижні можна побачити платівки.
Третій варіант поєднує променеві та лопатеві варіанти виробів, тобто литі прикраси, одна частина яких являє собою півкільце, а інша – пластину.
Четверта група прикрас отримала назву намистинних.
Характерною жіночою прикрасою новгородських словен був ромбощитковий варіант скроневих кілець. На них можна побачити кілька розкутих розширень або щитків, іноді покритих візерунками з ромбів та хрестів.
Найдавніші знахідки кілець цього типу відносяться до кінця X ст.
У виробів періоду XIII-XIV ст. пластинки змінюють форму більш овальну, з опуклістю в центрі. Замок має форму втулки. Частково вироби втрачають характерний візерунок із хрестів. Ромбощитковий варіант кілець зустрічається також у районах, що розташовуються поряд з Волгою та її лівими притоками. Це підтверджує той факт, що ця територія на той період вже була освоєна новгородцями.
На місцях розселення кривичів були поширені скроневі кільця, подібні до браслетів. Такі кільця зазвичай носили відразу по шість штук (три на бік). До X – початку XII ст. відносять вироби, що мають кінці, зав’язані на обидві сторони. Такі кільця, виконані зі здвоєного дроту, були характерною прикрасою кривичів, які жили у Смоленську та Полоцьку. Представники кривичів, що у Пскові, їх не носили зовсім.
На північному заході Новгорода зав’язані скроневі кільця майже не зустрічаються, але відомі знахідки місцевих варіантів з багатоярусними підвісками у вигляді трапецій чи трикутників. Знаходять також браслетообразні кільця з кінцями, загнутими в півтора-два обороти, або маючими форму літери S або втулки.
Невідомо, серед яких племен був поширений цей варіант скроневих кілець і на якій території вони були в ході. Передбачається, що браслетообразні кільця із зімкнутими кінцями носили слов’янізовані фіномовні жителі північних давньоруських районів. Ці вироби знаходять на досить великій території – від узбережжя Чудського озера до басейну Верхньої Волги.
Перстнеподібні кільця мають менший діаметр у порівнянні з браслетоподібними. Варіанти прикрас із загнутими кінцями, що заходять один за одне, носили всі слов’янські племена. У похованнях в середньому знаходять від одного до десяти виробів. Вважають, що такі кільця вплітали у волосся.
Кільця із завитком у вигляді букви S вважаються характерним виробом західних слов’ян. Зустрічаються вони й у районах, де жили південні слов’яни, але в територіях розселення східних слов’ян їх майже немає – лише дреговичів, радимичів. Це свідчить про контакти цих племен із мешканцями західних територій.
Деревляни носили персновидні суцільні кільця – їхні кінці були спаяні. Багато таких виробів перебувають у Волинських похованнях. Інші племена такі вироби носили дуже рідко.
До дротяних кільців належить група виробів, виконаних у вигляді літери S зі спіраллю. Такі прикраси носили жителі півночі. Кільця цього типу зустрічаються в районах середньої течії Десни, басейну Сейму та верхів’ях Сули. У дреговичів, древлян і волинян (XI-XII ст.) зустрічаються перснеподібні кільця з кінцями, що заходять один за одного у півтора рази. Як характерну прикрасу дреговичів виділяють також ажурні циліндричні намиста, декоровані великою зернею (т. зв. намисто мінського типу).
Серед радимичів у Посожжі ХІ-ХІІ ст. були поширені прикраси із сімома променями. Вони складаються з півкільця (за допомогою нього вони кріпилися до волосся) та платівки, на краях якої знаходяться п’ять чи сім зубців трикутної форми. На місцях проживання інших племен такі артефакти зустрічаються дуже рідко. За своїм зовнішнім виглядом скроневі кільця схожі на вироби в’ятичів. Вирізняють також прикраси, які можна називати перехідними від променевих кілець до лопатевих. Від променевих вони взяли запалий верхній край із зубцями, а схожими на лопатеві кільця їх роблять подібні до крапель щитки.
Вироби цього типу називалися «Деснинськими» (X-XI ст.), але вони зустрічаються в регіонах, розташованих на значній відстані один від одного.
З XI століття і особливо в XII-XIII століттях в’ятичі носили вироби з трьома, п’ятьма або сімома лопатями. Існують різні типи семилопатевих кілець: прості, зрощені, ґратчасті, вальмовані, вигнуті, ажурні та мереживні.
Найпростіші скроневі кільця з’явилися приблизно в середині XI – середині XII століть. У середині XII століття з’явилися кільця з лопатями у формі сокири. Для оздоблення використовувалися стрічка або городок, а також додаткові кільця на дужці.
Наступні модифікації кілець із сімома лопатями полягали в більш складних зубцях. Наприклад, на зрощених (кінець XI – початок XII ст.) кільцях зубці на верхньому краї мають вигляд кілець. Ґратчасті кільця мають філігранний ґратчастий верхній край.
Характерною рисою ажурних кілець є широкий візерунок у вигляді ґрат на верхньому краю пластини. У підзорчастих кілець лопаті виглядають як кільця, у мереживних – лопаті зливаються одна з одною і прикрашені за контуром ажурною облямівкою. Ці варіанти кілець відносяться до XIII ст. На тих же територіях знаходять кільця з п’ятьма лопатями. Серед них виділяють самі типи. Прості кільця з п’ятьма лопатями датуються XII ст., решта – XIII ст. Трилопатеві вироби були поширені пізніше (після середини XIII ст.).
В окрему групу виділяють намистинні прикраси, тобто скроневі кільця з однією або декількома намистинами. Відповідно до типологізації, в основі якої лежить кількість намистин, виділяють вироби з однією, або трьома намистинами, а також багатонамистинні вироби.
Найдавніший тип (X-XI ст.) кілець представлений виробами з намистинкою розміром близько півтора-двох сантиметрів. Намистинки могли бути різних кольорів. Як матеріали використовували скло або камінь. Такі вироби знаходять біля Новгорода.
На трьохнамистинових прикрасах між намистами є обмотка сканою дротом – вона розділяє намистини і в той же час закріплює їх на місцях. Такі кіільця носили городянки в XII – середині XIII ст. Зазвичай їх знаходять на території Київської землі, тому вони отримали назву кілець «київського типу». Найцінніші і скроневі кільця, що добре збереглися, виготовлені із золота і срібла, були виявлені в скарбах. Відомі знахідки схожих виробів, виконаних технологією лиття з більш дешевих сплавів.
Як правило, трьохнамистинові кільця на давньоруських землях знаходять нечасто. Винятком є територія Ростово-Суздальського князівства (ХІ ст.).
Фахівці припускають, що прикраси з намистинами, зробленими з двох або рядів рядів кульок або сплетеними з дроту, датуються XI-XII ст.
Прикраси з намистинами із дроту або з декором, виконаним зернню, відносять до XII-ХIII ст.
Кількість намистин на багатонамистинових кільцях могла досягати 5–12 штук. Цей вид скроневих кілець датується головним чином кінцем XIII-XIV ст. Їх носили жителі північно-західних областей Новгородського князівства (кінець XIII – початок XV ст.).
Досить рідкісною знахідкою є «кучерявуватий» варіант кілець, з характерним плетивом дроту спіраллю в нижній частині. Передбачається, що у Стародавню Русь такі кільця потрапили із країн. На східноєвропейській території було виявлено трохи більше десяти прикрас такого типу. Два подібні вироби археологи виявили на новгородських землях (кінець X – друга половина XIII ст.).
Зважаючи на все, уподібнюючись цьому виду кілець виготовляли маленькі кільця, що мають форму, наближену до лунниць. Такі порожнисті вироби всередині, по краю прикрашені ажурними петлями. Одне з кілець цього було знайдено біля Новгорода (XII в.), інші аналогічні вироби виявлено у похованнях у Володимирі та Костромі.
Іноді, окрім поховань у селах, скроневі кільця можна виявити у міських центрах домонгольських часів. Знахідки таких прикрас служать підтвердженням того, що в середньовічній Русі відбувалося постійне зростання міського населення за рахунок переселенців із сіл.
