Старообрядницькі хрести в деталях показують той самий хрест, на якому Ісус Христос прийняв жертовну смерть.
Старовірський хрест відрізняється від традиційного православного тим, що доповнений верхньою та нижньою перекладинами, причому остання скошена.
За переказами, саме восьмикінцевий хрест було знайдено царицею Оленою на горі Голгофі. Натільні хрести старовірців несуть на собі зображення восьмикінцевого хреста, проте той вписаний у чотирикінцевий контур. Про інші відмінності докладно розповість огляд. Слід пам’ятати, що у самій старообрядницькій церкві також є кілька течій, які позначаються і особливостях старовірського хреста.
Причини появи старовірів
Хто ж такі старовіри чи старообрядці?
Приводом до великого розколу, який торкнувся як самої російської церкви, а то й всієї московської держави, послужило прагнення патріарха Никона привести тексти церковних книжок і обряди у відповідність до грецьким.
Найбільш характерною зміною стало запропоноване Никоном триперстя і відмова від малих земних поклонів: «Не подобает в церкви метания творити на колену, но в пояс бы вам творити поклоны; ещё и тремя персты бы есте крестились».
Вивчивши безліч церковних книг грецькою мовою, Нікон ще раніше вирішив, що слід відмовитися від переписування старослов’янських джерел, як текстів, що нагромадили велику кількість помилок.
Він почав так звану «Книжкову справу», яка торкнулася навіть імен самих книг: Часовник перетворився на Часослов, Октай став Октоїхом, Статут перейменували на Типікон, а Потребник скоротили до Требника.
На Соборі 1654 року церковне керівництво вперше серйозно схльоснулося в особі патріарха Никона та єпископа Павла Коломенського, внаслідок чого останнього позбавили архієрейства та відправили на заслання. На Соборі 1656 року всіх православних, що хрестилися двома пальцями, оголосили єретиками, відлучили від Трійці і відлучили від церкви. Остаточно закріпив нові правила Собору 1667 року.
Незважаючи на старання Нікона, серед парафій залишилося чимало тих, хто не підкорявся новим правилам. Колишні канони багатьом вважалися непорушні, які порушення бачилося як прихід царства антихриста. Найбільш відомим протистоянням старої і нової віри стала облога Соловецького монастиря, що тривала майже десятиліття, де відмовилися приймати нові правила.
У масовій культурі старовірці зазвичай асоціюються з картиною В.І. Сурікова “Бояриня Морозова”. На ній художнику вдалося зобразити розкол російського народу позами та поведінкою натовпу, крізь який продираються сани з непокірною старовіркою. Хтось зневажливо сміється над закутою в кайдани бояринею, що здіймає два пальці, немов прапор. Інші побачивши її плачуть, сумують і жахаються.
У 1681 році помісний собор Російської церкви вимагає не тільки знищення колишніх книг і спалення храмів, що не підкорялися, а й страт прихильників старої віри. Після московського повстання старообрядців розпочалися їхні масові страти. Величезна кількість православних, які не прийняли нових правил, бігли, селячись у віддалених місцях.
Серйозність протистояння підкреслювало навіть те, що до 1905 року прихильників колишніх правил називали розкольниками і лише потім стали називати старообрядцями. Однак, незважаючи на гоніння, число старовірів залишалося більшим.
Деякі джерела вказують, що у 19 столітті до третини населення належало до старообрядців. Наприклад, всі члени сім’ї Кузнєцових, яка створила порцелянову імперію, дотримувалися старої віри. У міру перетворення Росії на промислову державу та світську державу церковний розкол поступово відійшов на другий план, хоча заборону для старообрядців обіймати громадські посади скасували лише у 1883 році.
Усередині старообрядців також є розподіл. Наприклад, попівцями називають представників старообрядницьких течій, які мають священство (Руська давньоправославна церква, Онуфріївська згода «Авакумівщина» та ін.). А безпопівцями вважають старовірів, які не мають духовенства (Вигорецька обитель, Федосіївці).
Натільний старовірський хрест
Старообрядницький хрест лицьовою стороною підтверджує прагнення прихильників старої віри до максимально точного символічного вираження православних догматів. А на його обороті зазвичай наведені початкові слова Молитви Чесному Хресту: «Да воскреснет Бог, и расточатся врази Его, и да бежат от лица Его ненавидящии Его…»
Сучасні старовірські хрести не обмежуються єдиним текстом. Наприклад, часто зустрічаються хрести з фрагментом з тропаря (короткого молитовного співу) «Воскресіння Христове бачивши»: «Кресту Твоему поклоняемся, Христе, и Святое Воскресение Твоё поём и славим». Або коротка молитва «Врятуй і збережи». Носимий хрест старовіри часто називають «тельник», оскільки він безпосередньо прилягає до тіла.
Незважаючи на докладну вказівку всіх елементів канонічного старовірського хреста на ілюстрації вище, дамо деяким пояснення. Тростина і спис з боків від хреста з’явилися невипадково, оскільки ці предмети брали участь у страті Ісуса Христа. Тростиною йому подавали губку з оцтом, а списом проткнули тіло, щоб упевнитися в смерті. Поруч із предметами перші літери їх назв: «К» («копьё») і «Т» («трость»). Під хрестом знаходиться череп, який символізує голову першої людини – Адама. За легендами, саме поблизу Голгофи його поховали. З боків від черепа літери «Г» і «А» – «голова Адама». На сучасних хрестах череп іноді замінюють схематичним кружком. Саме місце позначено парою букв «Г» – «гора Голгофа». Парні букви «МЛ» та «РБ», склавшись разом, розкриваються фразою «место лобное рай быть» (у більш зрозумілій версії – «місце страти стало раєм»). Це нагадування, що Ісус Христос своєю жертовною смертю подарував людству відкуплення від накопичених гріхів, починаючи від первородного. На старовірському хресті також є вказівки «СЫНЪ БОЖIЙ» і «ЦАРЬ СЛАВЫ» (можуть зустрічатися у різних скороченнях). Найважливішим елементом хреста стали написи «IC ХC» і «НИКА», що символізують перемогу Ісуса Христа над гріхами та самою смертю. Цей напис часто застосовують і для виготовлення форм для випікання просфор.
Тепер розберемо малі поперечини восьмикутного хреста.
Нижня поперечина уособлює опору для ніг. Проте вона зображена не в горизонтальному, а в похилому положенні. Це вказівка православній людині на небеса та пекло, а також нагадування притчі про двох розбійників, страчених разом з Ісусом. Один з них щиро покаявся в скоєному і був допущений до Царства Божого, тоді як другий, що глузував з Христа, знайшов заслужене покарання за свої колишні злочини. Тобто ця перекладина перетворена на «міру праведності», де зважуються справи померлого, щоб вирішити, в який бік вирушить його безсмертна душа.
Друга перекладина символізує місце для таблички, якою позначали провину розіп’ятого. Як сказано в Євангеліє від Івана: «Пилат же написал и надпись, и поставил на кресте. Написано было: Иисус Назорей, Царь Иудейский». У скороченому варіанті це «ИНЦИ».
Написом Пилат хотів показати юдеям, що на Ісусі вини немає. Саме ця табличка стала великим каменем спотикання через схожість слова «Юдея» та «Юда». Старовірці є противниками того, щоб ім’я людини, яка зрадила Ісуса, знаходилося на хресті. Ще в перші роки розколу архідіакон Соловецького монастиря Ігнатій не тільки створив кілька значних робіт з приводу «ИНЦИ», але навіть надсилав цареві Олексію Михайловичу прохання замінити цей напис скороченням «ИХЦС» – «Иисус Христос Царь Славы». Тож не треба дивуватися, якщо на старовірському хресті скорочення «ИНЦИ» буде відсутнє (найчастіше його уникають поморці та федосіївці).
Крім суворої чоловічої, існує ще й жіноча версія старообрядницького хреста. Контур жіночого тільника практично не має гострих кутів. Його порівнюють з пелюстками квітки, що розкрилася. Тобто виходить округла форма. Але всередині неї той самий восьмикутний хрест, вписаний у чотирикутний. Майстри-старовіри іноді оформляли жіночі хрести малюнком лози, уособлюючи цим православний спів:«Жена твоя, яко лоза плодовита в странах дому твоего».
Красносільський ливарний майстер А.П. Сєров класифікував старовірські натільні хрести початку ХХ століття, рознісши їх по шести сортах наступним чином:
1 гатунок. Найменші називалися дитячі. Чоловічий хрест мав завдовжки 25 мм, завширшки 7 мм, вага 2 гр. Ціна 1 коп. 1 шт. Жіночий завдовжки 25 мм, завширшки 8 мм.
2 гатунок. Називалися дитячі. Чоловічий хрест мав завдовжки 36 мм, завширшки 17 мм, вага – 4 гр. Ціна 1½ коп. 1 шт. Жіночий хрест дитячий мав завдовжки 36 мм, завширшки 18 мм, вага – 4 гр. Ціна 1½ коп.
3 гатунок. Середні. Чоловіча довжина 41 мм, ширина 19 мм, вага – 6 гр. Ціна 2½ коп. Жіночий довжина 43 мм, ширина 25 мм, вага 6 гр. Ціна 2½ коп. 1 шт.
4 гатунок. Великі. Чоловічий хрест мав завдовжки 47 мм, завширшки 24 мм, вага 8 гр. Ціна 3½ коп. 1 шт. Жіночий мав завдовжки 48 мм, ширину 26 мм, вага 8 гр. Ціна 3½ коп. 1 шт.
5 гатунок. Найбільші називалися Козацькі, чоловічий мав розмір завдовжки 52 мм, ширину 48 мм, вага 12 гр. Ціна 5 коп. 1 шт. Жіночий мав довжину 53 мм, ширину 50 мм, вагу 12 гр. Ціна 5 коп. 1 шт.
6 гатунок. Царгородські. За розміром і вагою та ціною однакові, як великі та козацькі, лише фасони та композиції іншої.
Хрести розп’яття відливались від двовершкових до 9 вершків за ціною від 1 руб. до 5 руб. Всі вироби, як хрести натільні, ікони та розп’яття, робили з емаллю та без емалі, дивлячись на замовлення. Ціна з емаллю була дорожчою приблизно копійок на 25-30 у штуці.
І на чоловічій, і на жіночих версіях натільного хреста немає зображення Ісуса. Старовіри пояснюють це тим, що біля їхнього тіла знаходиться символ розп’яття, як жертовної смерті Христа, а не страти. І якби на їхньому хресті опинився Спаситель, то його страшна кара символічно б повторювалася.
Кіотні хрести старовірців
Інша річ, якщо перед нами не тільник, а кіотний хрест. Назву він отримав від кіота – особливої прикрашеної шафки (часто зі стулками), спеціальної полички або іконної рамки, куди цей хрест поміщали. Іноді його врізали в ставротеку (спочатку ця дерев’яна коробочка з кришкою висувної служила сховищем для частин хреста).
Чому на ньому є зображення розп’ятого Ісуса Христа? Тому що для віруючої людини такий хрест є аналогом ікони. Згідно з правилом Василя Великого, ікони на тілі не тримають: «Кожен, хто носить на собі як ладанку якусь ікону, піддаватися повинен відлученню від причастя на три роки».
Литі кіотні хрести з міді чи латуні були досить поширені серед старообрядців. Від тільника кіотний хрест відрізняється ще й більшим розміром. Так як мандрівники брали кіотні хрести з собою для молитви в дорозі, їх ще називають дорожні.
Кіотні хрести мають велику площу, що збільшує кількість елементів їхнього оформлення. І ось тут вже можуть яскраво виявитись відмінності того чи іншого напряму старообрядництва.
Дослідники радять уважно вивчати верхівку (верхню частину хреста). Ті самі поморці чи федосіївці ніколи не розміщують там Святого Духа у вигляді голуба, зате це місце займає нерукотворний образ Спасителя.
Більшість хрестів (як кіотних, так і натільних) відливали з дешевої латуні (на початку ХХ століття брухт латуні купували від 9 до 10 рублів за пуд). Трапляються і бронзові хрести, але спеціально під них сплав не робили. Просто траплялася мідь з домішками, в результаті обробки давши склад, схожий на бронзу. Багаті сім’ї замовляли хрести із дорогоцінних металів. Проте золоті хрести серед старовірців не були популярні, оскільки практикувався аскетизм, а зовнішня форма не повинна була затуляти внутрішній зміст хреста.
Поклонний старовірський хрест
Поклонним хрестом відзначають сакральне місце для віруючих, а також розташування знищеного або майбутнього храму. Розташування поклонного хреста суворо регламентовано: його площина орієнтована Схід, а піднятий кінець перекладини вказує північ. Поклонні хрести, встановлені старовірцями, мають голбець (може також називатися «голубець» або «стовпець») – двосхилий дах. У давньоруській архітектурі таким дахом (а також у формі короба чи кіля) захищали від опадів ікони та фрески на зовнішніх стінах церков та соборах.
Після реформ Никона восьмикутні поклонні хрести, вкриті двосхилим дахом, продовжували ставити старовірці. Часто підніжжям поклонного хреста стає горб, що символізує Голгофу. Його насипають із каміння, а іноді землю жменями приносять парафіяни. Поклонний хрест помітно здалеку, оскільки його висота становить від чотирьох до дванадцяти метрів.
Цвинтарний старовірський хрест
Таке ж наверши з двох скошених планок мають і старовірські хрести, що встановлюються на могилах. Однак могильні хрести старообрядців частіше нагадують вирізаний з дерева пам’ятник, схожий на давньоруську хатинку. І це невипадково. Тут доречно згадати, що голбець – це ще й конструкція при печі навпроти червоного кута, щоб піднятися на полоті або спуститися в підклет. Сакральний зміст голбця – зв’язок світу живих зі світом предків. Тому цвинтарний хрест із голбцем – це своєрідний будинок, куди переселяться померлий. І його рід усіма силами намагався, щоб обитель пішовшого у інший світ була зручною і красивою.
Стовпчик хреста-голбця має нагорі потовщення, де закріплюють ікону або кіотний хрест, перетворюючи споруду на маленьку капличку. Часто хрест чи ікону вирізують, обрамляючи декоративним різьбленням. А от фотографій на старовірських похованнях не знайти, бо знімок асоціюється з іконою, а моління на когось, окрім Божого лику, вважається блюзнірством. Найчастіше різьблені хрести-голбці можна зустріти на Російській Півночі, куди попрямували старообрядці після утисків, що послідували за реформами Никона. По оформленню верхівки теж можна визначити, якої саме течії старовірців ставився упокоєний.
Що ще потрібно знати про старовірський хрест?
Часто виникає питання, а чи можна людині, яка сповідує традиційне православ’я, носити старообрядницький хрестик?
Так, це дозволяється, якщо віруючий заздалегідь освятить натільний хрест у храмі своєї віри. На даний момент старообрядницькі хрести та ікони офіційною церквою не заперечуються. Практично те саме можна сказати про хрещення старовірським хрестом. Тут все залежить від священика, котрий проводить обряд. У ряді випадків він дозволяє, але буває і так, що особисті переконання змушують його відмовити у проханні. І тут сперечатися зі священиком неприпустимо.
Іноді жінці передають у спадок чоловічий старообрядницький хрест. Чи можна їй носити передану спадщину чи треба обов’язково замовляти жіночу версію? Виявляється, далеко не всі течії старообрядців запровадили жіночі натільні хрести. Тому чоловічий старовірський хрест допустимий і для чоловіків, і для жінок. А ось носити, крім хреста, натільну іконку тим, хто сповідує старообрядницьке православ’я, не дозволяється.
