Багаті поклади якісної глини, знайдені в Україні, служили сировиною для багатьох підприємств фарфорово-фаянсової промисловості СРСР. З України воно надходило до інших радянських республік, де зводилися заводи з випуску порцеляни та фаянсу. Але, звичайно, набагато вигідніше було будувати фарфорові фабрики на самій Україні, щоб звести витрати на транспортування до мінімуму. У період пізнього СРСР на території України працювало 15 фарфорових заводів, серед яких далеко не останнім був той, що збудували у місті Тернопіль.
Історія Тернопільського фарфорового заводу
Датою заснування підприємства вважається 1964 рік, хоча деякі джерела вказують, що випуск продукції тут розпочали вже 1965-го.
Спочатку заводський колектив включав приблизно тисячу співробітників, що робило завод одним із містоутворюючих підприємств. Головним напрямком заводу став усілякий посуд (чайно-кавові та столові сервізи, а також кухонні набори), на який у Західній Україні тоді був великий попит. Практично відразу почала реалізовуватися розробка та сувенірно-подарункова продукція.
За кілька років митці досягли великих успіхів, що зафіксувала виставка, проведена у 1972 році у Музеї етнографії та художнього промислу (м. Львів).
За два десятиліття Тернопільський фарфоровий завод значно розширив виробництво, довівши до 1985 року випуск продукції до 14,3 мільйонів виробів щорічно. Виробничий цикл включав формування та лиття на механізованих лініях з подальшим випалом безкапсельним способом у швидкісних печах. Використовувалося і підглазурне, і надглазурне декорування. Понад третину порцелянового посуду оформлялося методом декалькоманії.
На той час порцеляна з Тернополя продавалася по всьому Радянському Союзу, а частина тиражу йшла на експорт. Не треба думати, що ТФЗ займався лише фарфором. Керамікою, випаленою фахівцями заводу, прикрашали стіни лікарень, міських кафе, дитячих садків та житлових будівель.
За пострадянських часів завод приватизували. У перші роки він не мав великих проблем, оскільки попит на його посуд залишався високим навіть при зниженні платоспроможності населення. Популярними залишалися пишно оформлені сервізи («Смерічка» тощо), які за радянською традицією продовжували дарувати на весілля, ювілеї та інші свята.
Затребуваною стала послуга створення портретних ваз, які вручалися шановним людям. Саме тут розробили та втілили подарунковий фарфоровий набір для Президента Казахстану Нурсултана Назарбаєва.
Проблеми почали позначатися наприкінці століття, коли півторатисячний колектив заводу скоротили до 360 людина.
У 2006 році ТОВ «Тернопільфарфор» було оголошено банкрутом, а завод у 2007 році припинив діяльність та був закритий. Основною причиною оголосили подорожчання газу, який забезпечував роботу великих печей. У наступні роки міській адміністрації Тернополя надали кілька проектів із відродження заводу, але до практичної реалізації жоден із них не дійшов.
Художники Тернопільського фарфорового заводу
Тридцять останніх років існування Радянського Союзу характеризувались підтримкою художніх народних промислів. Тому захоплення художників Тернопільського фарфорового заводу українською символікою лише заохочувалося. Народні візерунки цієї землі проглядають у рослинно-квіткових композиціях та фольклорних мотивах розпису ТФЗ того періоду. Було задіяно і загальноукраїнські мотиви. Тему українських козаків розкриває сувенірний набір «Козацька зброя», до якого поряд із булавою входили чарки у вигляді козацької трубки. В оформленні використовували не лише зображення козаків, а й геральдику Тернополя, а також природні панорами.
На думку кандидата мистецтвознавства Світлани Вольської, першим художником Тернопільського заводу став Петро Тарасенко. Створений ним сервіз “Ранок” є прикладом наближення до простої геометричної форми, але цей виріб удостоївся похвали багатьох художників-порцелянок.
Керівництво заводу намагалося створювати художникам творчу атмосферу. Наприклад, Євгену Овчарику та Віктору Колеснику надали окрему майстерню. Це допомогло Колеснику створювати оригінальні високоякісні предмети, які обласна влада вручала як подарунок почесним гостям. Віталій Горолюк, який працював на заводі, свого часу навчався в Одесі у визнаного майстра Михайла Жука, тому його розпис відрізнявся самобутністю і виділявся на тлі інших робіт колективу. Марія Терещук втілювала у розписі мотиви та сценки гуцульського весілля, що знайшло відображення у створеному їй суповому наборі.
Слід відокремлювати тих майстрів, які створюють форму того чи іншого виробу від художника, який наносить розпис. Наприклад, в альбомі-каталозі «Тернопільський порцеляновий завод» для форми «Трембіта» наведено кілька варіантів розпису («Білі горошини», «Плахта», «Червоні рози», «Квітучий сад», «Пурпурна троянда», «Сіточка», «Буковина» та ін.). Це робить сервізи несхожими один на одного. Іноді фантазію митця змушують працювати обставини. Якщо спочатку на завод завозили чисту білу глину, то потім сюди почала надходити сировина з домішками, яку замовляли з економії. Тому оформлювачам доводилося розробляти малюнок із суцільними візерунками, які приховували сірий фон.
Клеймо Тернопільського порцелянового заводу
У каталозі Івана Гольського «Торгові марки та знаки радянської кераміки» наведено три варіанти маркування. Тавро у вигляді стилізованого зображення голуба у колі використовувалося аж до закриття заводу. Правову охорону товарного знака послідовно продовжували до 1994, 2004 та 2014 років.
