26 квітня 1986 року під час випробувань ядерного реактора четвертого енергоблоку Чорнобильської АЕС внаслідок порушення інструкції з експлуатації припинилося подання води до активної зони реактора. Почалося значне підвищення температури, що спричинило розігрів ядерного палива. Тиск усередині реактора став різко зростати (зі швидкістю 15 атмосфер на секунду). Під впливом цих факторів в 1 годину 23 хвилини 40 секунд стався тепловий вибух . Він зруйнував і, отже, розгерметизував реактор. Це призвело до змішування водню та окису вуглецю.
За лічені секунди стався другий, потужніший вибух. Ядерне паливо, блоки графіту, регулюючі стрижні, випарні канали зірвали дах реактора та розлетілися на покрівлі сусідніх третього енергоблоку та машинного залу, на територію промзони, заваливши її уламками, металоконструкціями та шматками графіту, що горять. Виникла пожежа. Зі зруйнованого реактора вивергалися радіоактивні аерозолі зі смертельними дозами опромінення, осідали на прилеглу територію і розносилися потоками вітру.
Закупорений атом, немов казковий джин, вирвавшись на волю, з друга та помічника за лічені секунди перетворився на ворога — страшного, могутнього та підступного. Сьогодні правомірно говорити про те, що раптово по європейській території Радянського Союзу було завдано найпотужнішого ядерного удару з подальшим високорадіоактивним випромінюванням та забрудненням місцевості.
Найбільш небезпечного радіоактивного забруднення зазнали сама АЕС, м. Прип’ять і прилегла до них місцевість (Особлива зона) та значна територія на 30 кілометрів навколо. Поступово радіоактивне забруднення поширилося практично на всю Північну півкулю Землі (Європа, Скандинавія, Атлантика, Канада, США, Китай, Японія). Тільки в СРСР площа радіоактивного забруднення досягла понад 130 тис. км2, де проживало понад 5 млн. людей.
До того ж, існувала небезпека, що може вибухнути і третій, частково пошкоджений енергоблок; не було повної ясності і в тому, як поведуться другий і перший енергоблоки. Тож чорнобильська епопея цілком співмірна з великомасштабною війною, що раптово обрушилася на нСРСР.
Перші години та дні основні заходи щодо локалізації катастрофи проводилися персоналом самої АЕС, відомчими формуваннями Міненерго, Мінсередмашу, Громадянської оборони, пожежними командами МВС СРСР. Але масштаб біди виявився настільки великим, що на боротьбу з нею була потрібна мобілізація сил і засобів усієї країни, і насамперед Збройних Сил СРСР.
Слід зазначити, що створення угруповання сил у районі Чорнобиля Міністерство оборони розпочало з перших днів після катастрофи на АЕС.
Тридцятикілометрова зона була розбита на три сектори та особливу зону. Сектори визначалися щодо річки Прип’ять та адміністративних кордонів областей. Перший сектор – лівобережжя річки (Гомельська обл.) закріплювався за ОД Білоруського військового округу (БВО), другий – правобережжя річки (Київська обл.) – за ОД Київського військового округу (КВО), третій – північно-західне узбережжя (Житомирська обл.) – за ОГ Прикарпатського військового округу (ПрикВО). Особлива зона – м. Прип’ять, територія АЕС та промзони, ст. Янів та місцевість на півдні до населеного пункту Копачі, на сході – до річки Прип’ять – закріплювалася за ОД КВО. Оперативні групи секторів здійснювали безпосереднє управління військовими формуваннями, що входили до їх складу.
Знаком “Учасник ліквідації аварії ЧАЕС БВО” нагороджували ліквідаторів аварії на ЧАЕС з Білоруського військового округу.
Назва знака “Участник ликвидации аварии ЧАЭС БВО”
Рік вручення знака: 1986
Матеріал: Алюміній
Покриття: Фарба
Кріплення знака: Булавка
Документи до нагороди: Документи не представлені
