Веджвудський фарфор – національне надбання Англії, зразок найвищої якості у світі кераміки.
Історія британської фабрики Wedwood налічує вже понад 250 років, протягом яких багато зразків з фаянсу та фарфору було визнано справжніми витворами мистецтва. Вони прикрашають не лише провідні музеї світу, а й предмет гордості приватних колекціонерів.
Біля витоків історії
Ім’я Джозайя Веджвуда стоїть в одному ряду з такими відомими керамістами 18-го століття, як Йоган Фрідріх Бетгер та Бернар Паліссі. Саме з ними виробництво керамічних виробів було зведено до розряду культу, зумовивши в Англії небувалий попит на фарфоровий посуд.
Засновник керамічної «течії» народився в 1730 році, у графстві Стаффордшир, який досі зберігає лідерство у виробництві кераміки на території Англії. Всі нащадки та члени сім’ї були керамістами, тому у хлопчика просто не було шансів – його кар’єра була передбачена від народження. У дитинстві Джозайя пережив віспу, втратив ногу і не міг повноцінно працювати біля гончарного кола. Будучи з 9 років у підмайстрах у свого старшого брата, який отримав майстерню у спадок після смерті батька, він ретельно осягав ази сімейної справи.
Період накопичення теоретичних знань змінився етапом практичного досвіду та сміливих експериментів, у ході яких були розроблені нові склади глини та глазурі, а також винайдені унікальні технології загартування та розпису. Успіху передували незліченні години, проведені за вивченням наукових праць з кераміки, аналізом та класифікацією властивостей різних видів глини та пошуком ідеального складу для створення нового високоякісного продукту.
В 1754 Веджвуд починає співпрацювати з Томасом Вілдоном, одним з кращих на той час керамістів Англії. Результатом творчого тандему став винахід зеленої глазурі, що знайшла застосування у виробництві посуду незвичайної форми. Чайники, кавники, цукорниці, цукерниці, схожі на ананас, цвітну капусту та інші екзотичні фрукти та овочі, розписувалися вигадливими рослинними візерунками. Глазурь відрізнялася не лише своєю фактурою, відливаючи на сонці глянцевим блиском, а й уражала глибиною кольору.
Наступне досягнення Веджвуда — розробка формули так званого «вершкового» фаянсу, який отримав назву creamware. Пропорції складових інгредієнтів були підібрані настільки точно та професійно, що результат перевершив усі очікування. Фаянс кольору вершків став гідним конкурентом порцеляни, більше того, завоював симпатії самої королеви Шарлотти. У 1765 році їй був подарований подарунок у вигляді сервізу для сніданку, від якого вона прийшла в повне захоплення. З того часу фаянс став називатися Queen’s Ware.
Художній образ «бежевого» посуду базувався на принципах класицизму, але вони подавалися легко і природно, вловлюючись у згладжених контурах фестонів тарілок, грушоподібних формах кавників, приглушених відтінках розпису. Рослинні орнаменти ніби стікали по краях блюдець та обідніх страв, зберігаючи трепетне подих життя. Як природна «натура» використовувалися малюнки лісових трав, польових квітів, листя і диких плодів. У декорі переважала строгість і простота ліній, але без чіткої геометричної вивіреності.
Ділова хватка та величезний практичний досвід за плечима дозволили Веджвуду отримати дозвіл на будівництво власної мануфактури з виробництва кераміки, відкриття якої відбулося у 1759 році у Берслемі. Замовлень було так багато, що до 1769 року майстру довелося заснувати навіть спеціальне містечко поруч із фабрикою для своїх працівників.
Знайомство з Томасом Бентлі
У 1762 відбулося знайомство з Томасом Бентлі, людиною-легендою свого часу. Мандрівник, знавець античності, відомий громадський діяч, член Філософічного товариства, засновник публічної бібліотеки в Ліверпулі – він підкорив Веджвуда своїми широкими знаннями не тільки в галузі класичного мистецтва, а й виробництва порцеляни. Дружба переросла у ділове співробітництво, результатом якого в 1769 стало відкриття нової фабрики під назвою «Етрурія».
Першими спільними роботами стали шість ваз, зроблених із чорної базальтової маси та стилізовані під грецький червонофігурний живопис. Напрямок дизайну було обрано не випадково, оскільки Англію у 18 столітті буквально накрило хвилею інтересу до історії Стародавнього Єгипту та Риму – попит на подібну продукцію був колосальний. Серед аристократії розпалюється пристрасть до колекціонування, за новинками мануфактури Wedgwood стежать із нетерплячим очікуванням.
З-під руки майстра виходять ще дві вази, унікальні у своїй досконалості. Одна, для вина, присвячена Вакху, богу рослинності та виноробства – прикрашена виноградною лозою, бичачими черепами, фігурою козлоного сатиру. Інша, для води, присвячена Нептуну, богу морів та води – прикрашена фігурою тритону, морськими водоростями, замальовками дельфінів. Частина шедеврів із періоду античності була зібрана у колекції Вільяма Гамільтона, англійського посла у Неаполі. Згодом він став близьким другом Веджвуда, який відкрив йому двері у вищий світ Європи.
Винахід фарфору Jasper
Одне з найважливіших відкриттів в керамічному виробництві з моменту винаходу фарфору китайцями. Принаймні,на цьому сходиться більшість істориків, які вивчають тему світової еволюції фарфору. Новий матеріал мав властивості фарфору, володів підвищеною міцністю (звідси і друга назва яшма), а також через наявність у складі карбонату натрію отримав можливість фарбуватись у різні кольори. Каталізаторами служили оксиди металів.
Зовні яшмова маса була схожа на «білий витончений фарфоровий бісквіт», як казав сам творець, мала бархатисту поверхню і в зламі зберігала такий самий колір, як і зовні. Відтінкова гама варіювалася від сірого, сіро-блакитного та синього, до рожевого, бузкового, темно-червоного та коричневого.
Але фірмовим кольором став саме блакитний, і саме ним веджвудський джаспер безпомилково вгадується серед інших видів порцеляни. Вироби декорувалися білими рельєфними зображеннями, які накладалися на предмет, а потім закріплювалися на поверхні у процесі випалу. Найчастіше на вазах, картинних рамках, медальйонах, табакерках та інших предметах мистецтва можна було побачити античні сюжети.
Ідеї неокласицизму, що втілюються у фарфорі, досягли свого апогею у 1770-х роках. Вироби з яшмової маси відрізнялися простотою та строгістю ліній, чіткою вивіреністю геометричних форм, але при цьому вражали своєю багатофігурною композицією. При формуванні рельєфного декору враховувалося основне правило – він повинен був укладатися у фризову композицію і прямувати вздовж площини. Під цю вимогу добре потрапляли динамічні сюжети з міфологічним ухилом: військові ходи, танцюючі постаті людей, обряди жертвопринесення тощо.
Найвідомішою роботою цього періоду стала знаменита Портландська ваза, зроблена з першотвору в 1789 році. Оригінал, датований І ст. до н.е. знаходився у власності герцога Портланда, який надав реліквію Верджвуду для зразка. Той факт, що ваза існувала в єдиному екземплярі, зводив з розуму багатьох колекціонерів та поціновувачів мистецтва. Володіти нею хотіли багато хто, але безуспішно. І тоді майстер вирішив створити копію-близнюка, тим самим започаткувавши поняття тиражу. Нова ваза вийшла ще кращою, ніж попередня. Більш витончена, скульптурна, якісна, вона стала своєрідною піковою точкою у художній кар’єрі Джозайя, а згодом і символом марки Wedgwood. Її зображення можна було зустріти як елемент логотипу компанії, а також на клеймі продукції, що випускається.
Додатковим напрямком діяльності було виробництво ювелірних прикрас, зокрема, дуже цінувалися камелії із чорного базальту та яшми. Крім міфологічних образів, на медальйонах зображалися портрети видатних на той час особистостей: Адама Сміта, Ісаака Ньютона, Вільяма Шекспіра. Серед художників, які працювали на фарфоровій мануфактурі, можна було побачити багато знаменитих прізвищ: Йоахім Сміт, Джон Флаксман, леді Темплутан.
Розвиток справи після смерті Джозайя Веджвуда
Сімейні традиції, які підтримав та примножив великий майстер, отримали продовження у його спадкоємцях. Скориставшись усіма благами технологічного прогресу, діти, а потім і онуки перевели виробництво в механізований формат, чим значно підвищили продуктивність праці. Кістяний фарфор активно експортувався практично до всіх європейських країн, а нові колекції посуду та предметів інтер’єрного декору, як і раніше, радували своєю витонченістю, добротністю та якістю виконання.
Фабрика «Етрурія» вважалася однією з найсучасніших у світі, і навіть депресія 30-х років не спричинила зниження обсягів випуску порцеляни. Навпаки, керівництву компанії вдалося побудувати ще один завод “Веджвуд” у Барластоні, куди навіть було проведено електрику. За кілька років він збільшив свої потужності втричі. Відбулися зміни і в методиках підходу до самого виробництва — удосконалено рецептури складів, скульптуру виробів, дизайн, техніку виконання розпису тощо.
У 1966 році штат компанії Wedgwood налічував близько 2000 чоловік, протягом наступних 5-7 років кількість працівників зросла до 5500 чоловік. Під торговою маркою вважалося вже вісім заводів. Сьогодні питома вага фарфорових виробів, що припадають на ім’я Веджвуд, становить 25% всього британського обсягу, що випускається. Більше половини того, що робить корпорація, йде на експорт. За досягнуті результати у розрізі експортної політики вона була удостоєна 11 королівських премій. У 1980-х роках. почалося підкорення ринку Японії та створення цілої мережі точок продажів по всій країні.
Щоб дати можливість любителям фарфору вивчити історію розвитку марки, у 1975 році було збудовано спеціальний громадський центр. У ньому розмістилася велика музейна колекція виробів різної тимчасової давності, і навіть експозиції, дають розуміння, як відбувається робочий процес створення фарфору Wedgwood.
У 1987 відбулася колаборація з Waterford Crystal, ірландським виробником кришталю. В результаті утворилася компанія Waterford Wedgwood, яка продовжує підтримувати англійські традиції та постачати елітну порцеляну по всьому світу.
