Вивчивши історію фарфорових заводів, якось на автоматі починаєш сприймати, що посуд чи статуетки є центром уваги на підприємстві, яке їх виробляє. Але так не завжди. Часом на заводі-гіганті з’являється художня майстерня, яка зібрала талановитих спеціалістів. Але їхня робота залишається десь на задвірках уваги керівництва, стурбованого вирішенням головних завдань. Прикладом тут може стати виробництво кераміки у Волгограді.
Історія Волгоградського керамічного заводу
Після Другої світової війни від Сталінграда залишилися одні руїни, але радянська влада твердо мала на меті відродити місто і знову зробити його промисловим гігантом. У рамках цієї програми з 1953 року розпочалося будівництво керамічного комбінату у південній частині міської території. Будівництво тривало шість років і завершилося успішно. 5 грудня 1959 року розпочався випуск продукції. Першою партією стала керамічна плитка для підлоги.
У 1961 році, коли Сталінград перейменували на Волгоград, завод уже вийшов на річний обсяг 800 000 квадратних метрів облицювальної плитки і мільйон квадратних метрів плитки для підлоги. За два роки тут запустили новий напрямок – санітарно-будівельні вироби. Цех з їх виробництва мав за рік видавати чверть мільйона виробів цієї номенклатури. 1975 року саме у Волгограді запустили першу в Радянському Союзі потоково-конвеєрну лінію з випуску керамічної плитки. Крім головного напряму до торговельних точок країни надходили й товари культурно-побутового призначення, випущені на ВКЗ.
Поява цієї продукції заслуга ентузіастів заводського колективу, адже випуск побутової кераміки на заводі не планувався. Зсувом у цій справі стала пропозиція раціоналізаторів щодо ефективного використання відходів виробництва. Частину відходів запланували переробити у вторинну сировину, з якої могли б робити сувеніри різної тематики. Спочатку цей напрямок було на становищі «бідного родича»: у 1970-ті роки. товари народного споживання становили приблизно півтора відсотка загального обсягу випуску.
Проте до Московської олімпіади художня майстерня розробила та довела до серійного виробництва три види сувенірних виробів з олімпійською символікою (у тому числі й талісмана спортивних змагань – Олімпійського Ведмедика).
Розвитку малої пластики посприяло те, що Волгоград був не просто Містом-героєм, а й місцем Сталінградської битви – одного з поворотних моментів Другої світової війни. На меморіал з усієї країни приїжджали екскурсанти, які відвозили з Волгограда сувеніри, присвячені героїзму захисників міста. На ВКЗ розробили цілу лінійку сувенірів, присвячених Сталінградській битві, від фрагментів меморіалу до мініатюрного Будинку Павлова. Тому поступово виробництво товарів народного споживання збільшилось до 15 відсотків у загальному обсязі випуску.
Статуетка “Куниця” (автор Н.С. Зіман)Проте, собівартість сувенірів залишалася високою, та й зовнішній вигляд низки їх піддавався заслуженій критиці.Сувеніри тих років були далеко не найкращими у художньо-естетичному відношенні. Однак декоративні вази, винно-лікерні сервізи та всілякі гуртки все одно мали гарний попит. Тому асортимент виробів народного вжитку постійно покращувався. Експериментальна майстерня видавала понад десять нових проектів щорічно.
Пострадянські часи завод провів у масштабному переобладнанні виробництва, що дозволило йому впевнено почуватися на ринку керамічної плитки, керамограніту та сантехніки. Великі виробничі досягнення дозволили підтримувати і випуск різних товарів народного споживання, але у загальному обсязі виробництва внесок цього напряму, як і раніше, незначний.
Клейма Волгоградського керамічного заводу
Каталог Івана Гольського відводить ВКЗ три позиції, представлені різними періодами часу.
Наведемо і пострадянські зареєстровані товарні знаки ВКЗ із зазначенням періоду їхньої дії.
Квадратне клеймо (друга позиція каталогу Івана Гольського) ефектно виглядає у довіднику, але на предметі впізнати його часом дуже непросто.
Тут вдалий приклад, коли на предметі одразу і рельєфне клеймо, і поставлене штемпелем.
Вище показано, що заводське тавро дуже часто закрите супровідною етикеткою.
