Всеукраїнський державний трест скляної, фарфорової та фаянсової промисловості («Фарфор-фаянс-скло») створили в Україні влітку 1922 року. Він був заснований Радою народного господарства Української РСР. Почалося відновлення заводів, які постраждали у роки Першої світової війни та Громадянської війни.
Всеукртрест працював до серпня 1934 року. До нього увійшли деякі фабрики, що належали до революції 1917 року «Товариству М. С. Кузнєцова», а також ряд інших підприємств, наприклад, Коростенський фарфоровий завод, Баранівський фарфоровий завод, скляний завод у Гостомелі. У статті ми розповімо про ці підприємства у період із 1922 по 1934 рік.
Будянський фаянсовий завод
Після Жовтневої революції 1917 Буянську фаянсову фабрику М. С. Кузнєцова націоналізували. Під час Громадянської війни обсяги виробництва знизилися, у тому числі через брак робочих рук.
Завдяки входженню в трест «Укрфарфорфаянсскло» підприємство змогло перевищити обсяги виробництва часів Кузнєцова вчетверо. Воно отримало держзамовлення на виготовлення посуду для Туреччини та Єгипту, яке виконувало разом із Баранівським та Коростенським фарфоровими заводами. 1926 року вдалося виготовити 5900 тонн посуду побутового призначення.
1922 року при заводі відкрили художнє училище. За роки свого існування фабрика змінила кілька назв: “Серп і молот” (1926 р.), “Фаянсовий завод Буди” (кінець 1920-х років), “Будянський фаянсовий завод” (1932-1991 рр.).
Скляний завод у Гостомелі
У дореволюційний період на заводі виготовляли різноманітні пляшки, скло для гасових ламп, сортовий посуд. Виробничі операції виконували вручну, штат налічував близько 400 осіб. З 1919 року не працював. Випуск продукції вдалося поновити навесні 1923 року. Централізація призвела до поступової автоматизації виробництва. На початку 1930-х років розпочали зведення скловареного цеху та адміністративної будівлі, провели реконструкцію, перейшли на виготовлення склотари.
Баранівський порцеляновий завод
Підприємство націоналізували 1917 року. Його колишнім власником був Микола Петрович Гріпарі. Барановська порцеляна славився особливою білизною, прозорістю, тонкістю, а також найніжнішим розписом. Вироби постачали до імператорського двору, виготовляли для потреб Чорноморського флоту. Продукція брала участь у міжнародних виставках.
У 1917 році сім’я Гріпарі емігрувала до Швейцарії, встигнувши вивезти обладнання, форми та частину готових зразків. Тому на націоналізованому заводі виробництво відновлювали практично наново.
Перед радянською фабрикою стояло завдання налагодити виробництво агітаційної порцеляни та товарів господарського призначення. 1922 року фарфорист Мусій Романюк виготовив сервіз у подарунок В. І. Леніну. Підприємство стало заводом імені Леніна. Випускали не лише простий посуд, а й фаянсові декоративні тарілки та вази з агітаційною тематикою. На них зображали п’ятикутні зірки, портрети вождів революції, писали лозунги про працю.
Приклади клейм «Всеукртрест» за роками
